Первісна. Дорога на Тір Мінеган
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич
- Серия: Сага про Первісну #1
- Язык: украинский
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Первісна. Дорога на Тір Мінеган». Краткое содержание книги:
Проте все в житті Ейрін змінилося, коли до Ленніру прибули три відьми з далекого острова Тір Мінеган. Змінилося рішуче й безповоротно, змінилося навіть дужче, ніж їй це спершу здавалося. Бо разом з великим даром, про який вона досі й мріяти не сміла і який зненацька став дійсністю, Ейрін здобула могутніх ворогів — як на землі, так і під землею, в найпохмуріших глибинах зловісного Ан Нувіну…
„От іще одне свідчення моєї безконфліктності,“ — скрушно констатував Шимас. — „Інший чаклун на моєму місці дочекався б їхнього нападу. А потім задав би їм такого прочухана, що наступного разу вони б гарненько подумали, перш ніж чіпати мирних перехожих… Чи не тому я попхався сюди? Хочу довести самому собі, що я не безконфліктний, що в разі потреби здатний на рішучі вчинки…“
Вуличка вивела на ширшу вулицю, знову з бруківкою. Табличка на найближчому будинку засвідчила, що Шимасові правильно вказали дорогу і це саме та вулиця, яку він шукав. Тричісвятоблагодатна — треба ж таку назву вигадати! Власне, через це він її й запам’ятав.
З будинку навпроти вийшла огрядна літня жінка у засмальцьованому фартусі, надягненому поверх не дуже чистої сукні з грубого домотканого полотна невизначеного сірувато-коричневого кольору. Тут-таки на ґанок забіг великий чорний кіт і став тертися об її ноги.
— Що, нагулявся, шибенику? — промовила вона сварливо і водночас лагідно. — Ну, заходь уже, заходь.
Кіт шаснув повз неї, а Шимас квапливо рушив через вулицю, поки жінка не повернулася до оселі. Він збирався сказати, що днями познайомився з одним чаклуном, проте забув його ім’я і пам’ятає лише, що той мешкає десь на Тричісвятоблагодатній. Утім, вдаватися до хитрощів йому не довелося, бо жінка перша заговорила до нього:
— Ви, мабуть, шукаєте Колвина аб Девлаха?
— А звідки ви здогадалися? — вдав із себе здивованого Шимас.
— Так у вас, пане, на лобі написано, що ви чаклун, — пояснила жінка і скрипуче розсміялася. — Ну, якщо не на лобі, то на одязі точно. А ми тут маємо лише одного чаклуна, майстра Колвина. Дванадцятий будинок, — вона тицьнула пальцем праворуч від себе. — Це там.
— Дякую, шановна, — легко вклонився Шимас і пішов у вказаному напрямку.
Ще на Півдні, аналізуючи все, пов’язане з колишнім учителем, він пригадав один епізод чотирирічної давнини. Ярлах мав паскудну звичку залишати нотатки на полях книжок, а Шимас терпіти цього не міг, тому щоразу, коли брав із маґістрової бібліотеки чергову книгу, передовсім гортав її від початку до кінця і стирав зі сторінок усі зайві написи. Один з них, що містив чиюсь адресу, запам’ятався йому через чудернацьку назву вулиці. Щоправда, номера будинку він згадати не міг, але припускав (і, як виявилося, цілком слушно), що це була адреса якогось чаклуна. Інше питання, якого саме — просто Ярлахового знайомого чи, може, його колеґи-чорного.
Імовірність другого варіанту була не така вже й мала. Якщо в Кованхарі маґістр спілкувався з багатьма людьми, часом геть випадковими, то всі його контакти в інших містах Абраду заслуговували на пильну увагу. Відьми це розуміли, тому після невдалої спроби захопити Ярлаха живим обшукали його помешкання й вилучили всі папери, зокрема листи від знайомих, що мешкали поза межами Кованхара. Шимас дізнався про це вчора ввечері, коли разом з Ріаною вер Шонаґ прибув до Манхайна. Дві тутешні відьми вже третій день вели стеження за однією молодою чаклункою, Деоріг бан Ґвинмор, чиї листи було знайдено серед кореспонденції Ярлаха аб Конала, проте дуже сумнівалися, що з цього буде якась користь. Шимас підтвердив їхні сумніви, бо знав Деоріг, ще коли та називалася вер Шахнал і була студенткою Кованхарського Університету. Дівчина мала слабенький хист до ворожіння, але вважала себе видатною провидицею і впродовж чотирьох років навчання добряче набридла маґістрові своїми щоденними пророчими видіннями, в яких не було ні змісту, ні сенсу. Як тепер видно, не давала вона йому спокою й після свого від’їзду з Кованхара.
Деоріг була єдиною підозрюваною в усьому Манхайні. Та обставина, що під час обшуку відьми не знайшли в Ярлахових паперах жодної згадки про мешканця вулиці Тричісвятоблагодатної, дуже насторожила Шимаса. Звичайно, це міг бути просто випадковий знайомий, чия адреса так і не знадобилась Ярлахові; проте не виключено, що маґістр знищував його листи після прочитання — а отже, мав що приховувати.
Ясна річ, Шимас нічого не сказав відьмам. Він не збирався ділитися з ними своїми непевними підозрами, які могли б завдати чимало прикрощів безневинній людині. Спершу мусив сам з’ясувати, чи є підстави для бодай найменших підозр, а далі видно буде.
Невеличкий будинок за номером дванадцять тулився між двома більшими — п’ятнадцятим та вісімнадцятим. Така плутанина свідчила про те, що на цій вулиці неодноразово зносили помешкання, а натомість зводили нові й надавали їм перші-ліпші вільні номери. Та все ж це було краще, ніж на Півдні, де взагалі не існувало звичаю нумерувати будівлі, а в адресах писали: „такому й такому на вулиці такій-то“ або „двоповерховий дім із червоної цегли на розі вулиць такої й сякої“.