Пісня Сюзанни. Темна вежа VI

Він скинув на неї оком, посміхнувся і перестав перебирати струни. Вона показала йому одну з тих купюр, що залишилися в неї, і сказала:

— Я дам її тобі, якщо ще раз заграєш ту пісню. Всю цілком, зараз.

Молодому чоловікові було на вигляд років двадцять, і хоча ніяким особливим красенем він не виглядав, з тим його блідим, рябуватим лицем, золотим колечком у ніздрі й сигаретою, що стирчала в кутку рота, чимось він вабив. Роздивившись, чий портрет на банкноті, яку вона йому показувала, він витріщив очі.

— Леді, за п’ятдесят баксів я зіграю вам всі пісні Ралфа Стенлі,[128] які тільки знаю… а знаю я їх чимало.

— Нам буде достатньо й одної тієї, — промовила Мія і кинула гроші. Банкнота пурхнула у кейс вуличного музики. Він споглядав її граційний політ, не зовсім у це вірячи. — Швидше. — сказала Мія. Сюзанна мовчала, але Мія відчувала, що вона слухає. — У мене обмаль часу. Грай.

Таким чином гітарист, що сидів на ящику перед кафе, почав грати пісню, котру Сюзанна вперше почула у «Голодному я»,[129] пісню, яку вона сама співала бозна на скількох фолк-тусівках, пісню, яку одного разу вона заспівала біля мотелю в Оксфорді, штат Міссісіпі. А наступного дня їх усіх запроторили до тамтешньої в’язниці. На той час ті три молоді хлопці, реєстратори на голосування, що місяць, як пропали безвісти, вже лежали в міссісіпському чорноземі десь неподалік Філадельфії[130] (їх потім знайшли у Лонгдейлі, ну ж бо, алілуя й істинний амінь). А горезвісний Білий Молот знову почав вимахуватися по білих задуп’ях Півдня, але вони все одно співали. Одетта Голмс — усі до неї звертались Дет у ті дні — почала саме цю пісню, а тоді до неї приєдналися інші, хлопці співали «чоловік», а дівчата «жінка». Й ось тепер, ув’язнена в Доґані, що став її Гутабом, Сюзанна слухала, як її знову співає цей юнак, народжений пізніше від тих страшних старих часів. Греблю, що відгороджувала її пам’ять, прорвало геть, і Мію, котра не була готова до злої сили тих спогадів, піднесло цією хвилею.