Пісня Сюзанни. Темна вежа VI
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Dark Tower #6
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-0791-5
- Переводчик: Олександр Красюк
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Пісня Сюзанни. Темна вежа VI». Краткое содержание книги:
І він подумав, що загинути — це нормально. Втрата хлопця розіб’є серце Роланду… але він переживе і продовжить справу. Справа Роланда триватиме, допоки стоятиме Темна вежа.
Джейк звів очі вгору.
— Вона сказала: «Пам’ятай про боротьбу».
— Сюзанна?
«Чоловік постійної печалі» (Man of Constant Sorrow) — відома з початку XX ст. американська народна балада, що входить до репертуару безлічі блюзових, рок- та поп-музикантів; у «Вовках Кальї», V частині «Темної Вежі», Сюзанна співає цю баладу, переінакшивши на жіночий лад — «Дівчина завжди сумна».
— Так. Вона вийшла наперед. Мія її пропустила. Мію пісня розчулила. Вона плакала.
— Правду кажеш?
— Правду. Мія, нічия дочка, матір одного. І в той час, як Мія відволіклася… очі її осліпли від сліз…
Джейк роззирнувся навкруги. Юк зробив те саме — не для того, щоб щось роздивитися, а просто імітуючи свого улюбленого Ейка. Каллаген добре пам’ятав той вечір у Павільйоні. Вогні. Як Юк стоїть на задніх лапах і вклоняється натовпу фолькен. Сюзаннин спів. Вогні. Танці, як Роланд танцює комалу у світлі тих вогнів, кольорових вогнів. Роланд танцює в білості. Завжди Роланд; і насамкінець, після того, як всі решта попадають вбиті один по одному у цьому кривавому лайні, Роланд залишиться.
«Я зможу пережити цю думку, — подумав Каллаген. — І вмерти з нею».
— Вона щось залишила, але воно пропало! — вигукнув Джейк ображено, ледь не плачучи. — Мабуть, хтось його знайшов… чи, може, гітарист побачив, як вона щось впустила, і підібрав… от же ж кляте місто! Всі одне в одного щось крадуть. От же гадство!
— Облиш.
Джейк підвів своє бліде, втомлене, злякане лице до Каллагена.
— Вона залишила щось для нас конче необхідне! Хіба ти не розумієш, які в нас примарні шанси?
— Так. Джейку, якщо хочеш відступитися, то зараз саме час.
Джейк без жодної затримки на сумніви похитав головою, і Каллаген рішуче ним пишався.
— Ходімо, отче, — сказав хлопчик.
СІМНАДЦЯТЬ
Вони зупинились знову на розі Лекс і Шістдесят першої. Джейк показав на той бік вулиці. Каллаген побачив зелений тент і кивнув. На тенті було намальоване порося з мультику, воно блаженно посміхалося, попри те, що було засмажене до яскраво-копченої червоності. На клапані тенту йшов напис ДІКСІ-ПІҐ. Уздовж бровки рядком стояли припарковані п’ять довгих чорних «лімузинів», трохи розмитим жовтим світлом жевріли в темряві їхні стопові вогні. Каллаген уперше помітив, що на авеню наповзає туман.
— Ось, — промовив Джейк і вручив йому «рюгер». Хлопчик порився у себе в кишенях і дістав дві повні жмені набоїв. Вони тьмяно блищали в оманливому світлі вуличних ліхтарів. — Поклади їх собі до нагрудної кишені, отче. Легше буде діставати, ясно?
Каллаген кивнув.
— Стріляв коли-небудь раніше?
— Ні, — відповів Каллаген. — А ти коли-небудь запускав оті тарілки?
Джейкові губи смикнулись в усмішці.
— Ми з Бенні Слайтменом якось увечері притарабанили пачку тренувальних тарілок на берег річки і влаштували там змагання. У нього то не дуже, але…
— Дай я вгадаю. А в тебе виходило.
Джейк знизав плечима, а відтак кивнув. Йому не вистачало слів, щоб пояснити, як йому приємно тримати в руці тарілку, якою вбивчою вона відчувалась. Та це було, либонь, природно. Сюзанна теж легко й швидко навчилася кидати Орізи. Отець Каллаген і сам це бачив.
— Гаразд, то який ми маємо план? — спитав Каллаген. Тепер, коли він вирішив пройти весь цей шлях до кінця, він радо поступався хлопцеві лідерством. Врешті-решт, Джейк був стрільцем.
Джейк мотнув головою.
— Нема жодного плану, — сказав він. — Хоча ні. Я заходжу першим. Ти зразу за мною. Тільки-но проходимо крізь двері, розділяємось. Весь час між нами мусить бути не менше десяти футів там, де можна дотриматись такої дистанції. Отче, ти зрозумів? Тобто неважливо, скільки їх там, як близько вони, ніхто з них не зможе дістати нас обох одночасно.
Це була Роландова наука, здогадався Каллаген і кивнув.
— Я зможу шукати її через доторк, а Юк за запахом, — сказав Джейк. — Іди з нами. Стріляй у все, що проситься бути поціленим, і не вагайся, зрозумів?
— Атож.
— Якщо вб’єш якусь тварюку, у котрої буде корисна нам зброя, підбери її. Якщо зможеш хапати все на ходу, добре. Ми мусимо рухатись. Ми мусимо тиснути на них. Ми мусимо бути безжальні. Ти вмієш ричати?
Каллаген подумав і кивнув.