Пісня Сюзанни. Темна вежа VI

— Юк буде зі мною.

Лише чотири слова, але їх вистачило, щоб Каллаген упевнився, Джейк знає, що робить: це вечір їхньої смерті. Каллаген не знав, чи вдасться їм вийти звідти у сяйві слави, але розумів, куди вони, усі троє, вийдуть. Галявина в кінці шляху ховалася тепер за найближчим поворотом, вони ввійдуть туди пліч-о-пліч. І хоч як не хотілося йому вмирати, поки має добрий зір і чисті легені, Каллаген все ж розумів, що все могло статися набагато гірше. Чорну Тринадцятку упакували в чергове темне місце, де вона спатиме, і якщо Роланд справді вистоїть до кінця цього гармидеру чи виграна буде битва, чи навпаки, тоді вже він зможе відстежити місцезнаходження кулі і знищити її, як забажає. А поки що…

— Джейку, послухай мене зараз. Це важливо.

Джейк кивнув, не приховуючи нетерплячості.

— Чи ти розумієш, що тобі загрожує смерть, чи ти волієш прощення своїх гріхів?

Хлопчик зрозумів, що йому дають останню сповідь.

— Так, — промовив він.

— Ти каєшся?

— Так, отче.

Каллаген зобразив перед собою знак хреста.

— In nomine Patris, et Filii, el Spiritus…[127]

Юк гавкнув. Лиш раз, але схвильовано. І він прозвучав трохи здавлено, той його гавк, бо Юк саме знайшов щось у риштаку і приніс у пащі показати Джейку. Хлопець нахилився і взяв ту річ.

— Що? — запитав Каллаген. — Що там таке?

— Це те, що вона нам залишила, — відповів Джейк, і в голосі його чулося полегшення, ледь не нова надія. — Те, що вона скинула в ту мить, як заплакала розчулена піснею Мія. Ох, отче, можливо, в нас тепер є якісь шанси. Мусимо ж ми мати хоч якийсь шанс.

Він поклав знахідку на долоню Каллагену. Той здивувався, яка вона важкенька, і разом йому сперло дух від її краси. У душі його теж зблиснула надія. Либонь, безглузда, але ж вона з’явилася.

Каллаген підніс фігурку черепахи собі ближче до обличчя й провів вказівним пальцем по подряпині у формі знака питання на її панцирі. Задивився в її мудрі, сповнені умиротворення оченята.

— Яка вона гарна, — нарешті видихнув він. — Чи це не Черепаха Матурин? Це ж вона, правда?

— Я не знаю, — сказав Джейк. — Можливо. Сюзанна називає її sköldpadda, ймовірно, вона нам зможе допомогти, хоча й не зможе повбивати тих гончаків, що чекають на нас там. — Він кивнув на Діксі-Піґ. — Тільки ми самі можемо це зробити, отче. Ти готовий до цього?

— О, так, — відповів спокійно Каллаген, ховаючи черепашку, прекрасну sköldpadda, собі до нагрудної кишені. — Я стрілятиму, поки не кінчаться набої або поки мене не вб’ють. Якщо набої закінчаться раніше, ніж мене вб’ють, я гатитиму їх руків’ям револьвера.

— Добре. Гайда, влаштуємо їм там зараз панахиду.

Вони пройшли повз табличку ЗАЧИНЕНО на хромованій підставці, Юк тюпав між ними з задертою вгору головою, на писку зблискувала ота його зубата усмішка. Вони неспішно подолали три сходинки до двостулкових дверей. Перед ними Джейк сягнув рукою до торби і витяг пару тарілок. Пристукнув ними одна об одну, кивнув їх глухому дзенькоту, а відтак спитав:

— Давай подивимося на твій.