Пісня Сюзанни. Темна вежа VI
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Dark Tower #6
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-0791-5
- Переводчик: Олександр Красюк
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Пісня Сюзанни. Темна вежа VI». Краткое содержание книги:
ЯКЩО НЕ ЗМЕНШИТИ ПОТУЖНІСТЬ В АЛЬФА-СЕКТОРІ, ПОВНЕ ВИМКНЕННЯ СИСТЕМИ СТАНЕТЬСЯ ЧЕРЕЗ 3 °CЕКУНД!
А що, як спробувати регулятор ЕМОЦІЙНИЙ РІВЕНЬ?
— Не чіпай його, — промурмотіла вона сама до себе.
Окей, а МАЛЮК? Як щодо цього?
На мить замислившись, Сюзанна перемкнула тумблер з позиції СОН в позицію ПРОБУДЖЕННЯ, і враз розплющилися оті його бентежні сині очі, втупилися в Сюзанну з якоюсь ледь не хижою цікавістю.
«Роландове дитя, — подумала вона з дивною сумішшю болісних почуттів. — І моє. А як щодо Мії? Дівчино, ти усього лиш ка-май, мені тебе жаль».
Так, ка-май. Не просто дурненька, але обдурена ка — обдурена самою долею.
ЯКЩО НЕ ЗМЕНШИТИ ПОТУЖНІСТЬ В АЛЬФА-СЕКТОРІ, ПОВНЕ ВИМКНЕННЯ СИСТЕМИ СТАНЕТЬСЯ ЧЕРЕЗ 25 СЕКУНД!
Отже пробудження немовляти нічого доброго не дало, принаймні для запобігання повному краху системи. Час уводити в дію план Б.
Вона простягнула руку до абсурдного перемикача ПОТУГА ПЕРЕЙМІВ, того що так нагадував регулятор на пічці, якою користувалася її матір. Повертати його на цифру 2 виявилось важко, пекельно боляче. Повертати у протилежний бік було легко й абсолютно безболісно. Вона навіть відчула полегшення десь у себе в глибині голови, ніби якийсь згусток м’язів, що довгі години перебував у напруженні, нарешті зітхнув і розслабився.
Ревіння сирени вщухло.
Сюзанна довернула ПОТУГУ ПЕРЕЙМІВ до позначки 8, затрималась на ній, знизала плечима. Та стонадцять чортів, пора вже йти ва-банк і з усім цим покінчити. Вона довернула регулятор до кінця, на 10. Тільки-но він там опинився, несамовитий сліпучий біль утвердився в її животі, а тоді покотився вниз, у таз. Їй довелося закусити губу, щоб не закричати.
ЗМЕНШЕННЯ ПОТУЖНОСТІ В АЛЬФА-СЕКТОРІ ВИКОНАНО, промовив той самий голос і враз заговорив з так добре пам’ятною Сюзанні тягучою інтонацією Джона Вейна: КРАСНЕНЬКО ДЯКУЮ ТОБІ, ТЕНДІТНА АМАЗОНКО.
Їй знову довелося закусити губу — не через біль цього разу, а від страху. Даремно було запевняти себе, що Блейн Моно мертвий, а цей голос просто подає якийсь пересмішник, захований у її власній підсвідомості, — страх на це не зважав.
ПЕРЕЙМИ… ПОЧАЛИСЯ, промовив електрифікований голос, уже не імітуючи Джона Вейна. ПЕРЕЙМИ… ПОЧАЛИСЯ. А тоді той голос з жахливим прононсом (гугняво) Боба Ділана, від якого їй аж зуби заломило, заспівав: ХЕПІ БЬОЗДЕЙ ТУ Ю… БЕЙБІ!.. ХЕПІ ББОЗДЕЙ… ТУ Ю! ХЕПІ БЬОЗДЕЙ… ЛЮБИЙ МОРДРЕД… ХЕПІ ББОЗДЕЙ… ТУ Ю!
Сюзанна візуалізувала вогнегасник, який висів позаду неї на дальній стіні, і, обернувшись, звісно, побачила його (щоправда, вона собі не уявляла присутньої там же маленької таблички з написом ТІЛЬКИ ТИ ТА «СОМБРА» МОЖУТЬ ЗАПОБІГТИ ПОЖЕЖІ ПАНЕЛЕЙ, а вона, проте, там висіла, разом із малюнком, на якому Шардик-при-Промені красувався в капелюсі Ведмедя Смокі — либонь, трюк чергового жартівника). Вона побігла по вогнегасник, перестрибуючи тріщини в підлозі, оминаючи впалі зі стелі панелі, та тут її затопив новий напад болю, запалив вогнем їй живіт і крижі, породивши бажання перегнутися навпіл і затиснути нахабну каменюку в утробі.
«Довго це не триватиме, — подумала вона голосом, що належав почасти Сюзанні, а почасти Детті. — Атож, мем. Цей малюк мчить зі швидкістю експреса!»
Але невдовзі біль трохи вщух. Вона зірвала вогнегасник зі стіни, націлила його акуратний чорний ріжок на палаючу панель і натиснула кнопку. Ринула піна і почала покривати пломені. Почулося злобне шипіння і сморід, мов від горілого волосся.
ВОГОНЬ… ПОГАС, оголосив Голос Доґана. ВОГОНЬ… ПОГАС. І вмить, перемінивши акцент на пещену вимову британського лорда, продовжив: МУШУ СКАЗАТИ, НАДЗВИЧАЙНО ПЕРФЕКТНО ЗРОБЛЕНО. АБ-СО-ЛЮТ-НО МИСТЕЦЦЦЬ-КИ!
Вона знову подолала мінне поле долівки Доґана, ухопила мікрофон і натиснула його вмикач. Угорі, на одному з іще діючих телеекранів, вона побачила, що Мія вже пішла і якраз переходить Шістдесяту вулицю.
Та раптом Сюзанна побачила на екрані зелений тент з карикатурним поросям і серце в неї обірвалося. Це не Шістдесята, це вже Шістдесят перша вулиця. Крадійка курва-мамуня вже біля своєї мети.
— Едді! — закричала вона в мікрофон. — Едді або Роланде! — Та що за чортівня, чому це вона тільки на них зациклилася. — Джейк! Отче Каллаген! Ми підійшли до Діксі-Піґ і будемо народжувати цю бісову дитину! Прийдіть по нас, якщо можете, але будьте обережні!