Українське письменство

Переходячи до обсягу поезії, знову зустрічаємось з занотованим вище з’явищем: в області поезії, так само як і в прозі, величезний попит на українську книжку викликав цілу низку передруків старих авторів, яких видання було вичерпано протягом першого року революції. Найдорожчий пам’ятник української поезії XIX в. — Шевченків «Кобзар» на протязі минулого року з’явився одразу в трьох гідних уваги виданнях — книгарні Череповського у Києві, видавництва «Рух» в Харкові і закордонному — «Української накладні», Ляйпциґ—Київ. Видання Череповського й «Руху» в цілому без змін передруковують текст Доманицького. Як поставились до свого завдання редактори закордонного видання, сказати важко, бо другий том, що має охопити творчість Шевченка з 1848 р. по 1861 рік і разом з тим, здається, подати варіанти до тексту, на книжковому торзі ще не з’являвся. При І томі уміщено простору (з бібліографічним покажчиком на 174 стор.), але, на жаль, не засновану на самостійному студіюванню матеріалу статтю Б. Лепкого «Про життя і творчість Тараса Шевченка». Із других видатніших появ одмітимо випущений «Друкарем» І том творів Лесі Українки, що містить в собі три великі речі: драматичні поеми «Кассандра» й «У пущі» і драму «Камінний господар». Чому до І тому увійшли іменно сі твори, а не які інші, справа не досить ясна. Бажалося б бачити такий розклад матеріалу, котрий міг би дати поняття про художню еволюцію поетки. Т-во «Сіяч» видало ліричні поезії Манжури, т-во «Криниця» передрукувало II і III тт. Олеся і випустило досить повний, в трьох книжках, збірник поезій Чупринки. В кінці року з’явилися звістки, що в Харкові має вийти другим виданням запізнений романтик, «непривітаний» в свій час «співець» Щоголів, останню книгу якого, «Слобожанщину», можна було знайти по київських книгарнях ще в 1916 році; вид. «Серп і молот» злагодило до друку поезії Карманського, а «Сіяч» — двотомового Вороного.