Українське письменство

І все-таки, як не важка була загальна обстановка, як не тяжко було українському інтеліґентові працювати в різних галузях широкого і надзвичайно ускладненого життя, з якими труднощами не довелось боротися видавництвам і часописам, а літературна продукція наша в 1918 році стоїть безмірно вище, ніж стояла вона в р. 1917.

Поновилася і дала свій плід робота старих видавництв, приглушених переслідуваннями українського слова в часі війни, відродилися молоді підприємства, засновані перед двома-трьома роками, і одразу розвинули видавничу роботу в таких розмірах, які ще три-чотири роки тому могли б видатися неймовірними… Центром видавничої діяльності лишився Київ, де, помимо місцевих підприємств, осіли видавництва петербурзькі — старе «Благодійне товариство» і нове «Друкар», але українська книжка друкується скрізь, не виключаючи навіть найглухіших кутків провінції. Великі видавничі заклади засновуються не тільки в Харкові (видавництво кредитового союзу кооперативів), Катеринославі, Полтаві, а і в таких невеликих порівнюючи містах, як Черкаси, де широко розгорнуло свою роботу товариство «Сіяч». Коли приглянемось до роботи наших видавництв в минулому році, то виразно добачимо, що на першому місці стоять видання утилітарні — словники української мови, «самоучители», термінологічні словарики (число політичних брошур значно підупадає) і, головним чином, підручники для української школи. Одначе сими виданнями справа не обмежилась. Новонароджений український читач, що ще на протязі минулого року розібрав старі запаси довоєнних та дореволюційних видань по книгарнях, знову зажадав лектури. І от один за одним починають перевидаватись українські повістярі й поети, як старшої, так і молодшої ґенерації. В довгій низці передруків на першому місці треба поставити однотомове видання Котляревського, випущене «Віком», і розпочате «Криницею» п’ятитомове видання Квітки-Основ’яненка, третій том якого нещодавно вийшов з друку. Т-вом «Серп і молот» випущено кілька книжок Стороженка, книгарнею Череповського — «Кайдашеву сім’ю» Нечуя-Левицького, т-вом «Сіяч» в Черкасах — «Старосвітські батюшки та матушки» того ж таки автора і «Великий шум» Франка, т-вом «Дзвін» І том оповідань Дм. Марковича. Із літературного здобутку письменників середульшої ґенерації — з’явився в друку сливе повний збірник творів Коцюбинського в п’яти книжках (т-во «Криниця»), закінчений восени 1918 р., І том писань Вол. Леонтовича (вид. «Вік»), і дві збірки нарисів і оповідань Мих. Грушевського. Перша з сих збірок («З старих карток») обіймає історично-художні спроби автора, почасти друковані в «Л.-н. віснику» («У св. Софії», «Біжниця в Зомерберґу») і «Селі» («Як ми стрічали новий рік»), а почасти ще невідомі (прегарна «Історія синьйори Занети Альберіґо з Венеції»). Другі оповідання М. С. Грушевського, так само друковані в «Л.-н. віснику», під ініціалами М. З. (Мих. Заволока) зложили збірник «Sub divo» — «Під голим небом». Правдивою окрасою книжечки являється поетична «Ніч», де так майстерно відчуто красу великого християнського свята і дохристиянського культу всесильної природи, старого гімну Великому Панові. Із другорядних письменників середнього і молодого покоління принотуємо: «Оповідання» Мод. Левицького, випущені «Сіячем», І том Гр. Григоренка, виданий «Часом», «Життя людське» Нат. Романович-Ткаченко (вид. «Сіяч»), «Оповідання» Арх. Тесленка і Ст. Васильченка (обидва в вид. «Вік»). Цікаво зауважити, що окремими збірниками починають виходити не тільки письменники, що мають певну літературну репутацію і своєрідну манеру, хоча з огляду на природу свого літературного, трохи сухуватого таланту мало популярні в широких колах читачів, як Леонтович і Гр. Григоренко, — але і такі автори, що мало помітні були навіть на обрії української прози, як Л. Пахаревський (дві книжки «Оповідань» в вид. «Сіяч»). Окремо годилося б занотувати роботу видавництв, що на меті своїй поставили систематичне ознайомлення наддніпрянського читача з письменством наддністрянської України.