Українське письменство

Із других белетристичних речей «Вісника» принотуємо двоє оповідань Б. Лазаревського — «Степан» і «Дитинка» (інтересніше із них, здається, друге); — два історичні начерки Ор. Левицького («Пан Сенюта» і «З розстриги Сотник»), як завше, безпосередні, свіжі і колоритні, і ще по-дитячому безпомічний гімназіальний нарис, що не знать звідки приблудився на сторінки «Вісника», «З юнацького щоденника», підписаний ініціалами Г. А. І.

Найкращий подарунок з обсягу повісті маємо з Галичини. Се посмертна повість Леся Мартовича «Забобон» і, як висловився один із рецензентів, «велична епопея гуцульського життя» — «Ліс рубають» Ант. Крушельницького. Обидві повісті, власне, не нові. «Ліс рубають» написано, як про це свідчить авторова помітка на обороті першої сторінки, в 1914 р., а «Забобон» ще трьома роками раніше. Повість має власну одіссею і спочатку мала друкуватися в ЛНВ, але, з огляду на можливий опір галицького читача, що міг би прийняти її як пасквіль, на сторінках «Вісника» не з’явилась; була взята автором для виправлення, мало не згинула під час російського погрому 1914 р. — і після довгої низки митарств вийшла у Львові накладом Видавничої спілки в 1917 р., а до Києва добралася тільки по весні 1918 року. Головна тема повісті — сонне і сите життя попівської родини Матчуків: самого панотця, ледачого і вередливого «пестія долі», що ніякого діла не хоче знати, і тільки раз у раз гризеться з парафіянами та наймитом Іваном, попаді і сина Славка, студента-правника, що від кількох уже літ живе на селі у батьків, дурячи їх фальшованими відомостями про складені на університеті іспити, з кожним днем убожіє душею і кінчить одруженням так само незугарним, як незугарне було все його пробування під батьківською стріхою. Особиста історія поповича Славка змальована автором на темному тлі, яке творять друзі і приятелі Матчуків (родина панського управляючого Краньцовського), їх слуги, що безбожно, з наказу своєрідного звичайового права, їх обкрадають, і нарешті — спеціальність Мартовича — селяни з Воронин і інших околишніх сіл. «Се ціла монографія галицького села з північної околиці Львова», — зазначає в своїй статті проф. М. Грушевський. Докладніше на аналізі повісті не спиняюсь, — все те читачі знайдуть в статті проф. Грушевського, де дуже влучно вияснено як соціальну, так і естетичну вагу повісті («Світлотіні галицького життя», ЛНВ, кн. IX)[57].