Электронная книга - «Українське письменство». Краткое содержание книги:
У виданні вперше зібрано більшу частину праць із літературознавства та історії нашого письменства, що вийшли з-під пера Миколи Зерова (1890—1937) — видатного українського вченого, поета і перекладача, чий творчий доробок, за словами Євгена Сверстюка, залишається монолітним і дорогоцінним уламком храму української культури.
Видрукувано книгу на добрім порівнюючи папері, з невеликим числом друкарських помилок. Бажалось би тільки більшого смаку в обгортці та заставках.
1919
М. І. Туган-Барановський (1865—1919){77}
Померший 22 січня ц. р. видатний наш учений і громадський діяч проф. Михайло Іванович Туган-Барановський належав до тих талановитих синів українського народу, що їх великого значення культурна і громадська праця проходила здебільшого на стороні і яких тільки революція 1917 р. повернула до роботи на рідному ґрунті. Скінчивши з степінню кандидата Харківський університет (одразу по двох факультетах — юридичному і природничому), М. І. покинув Харків і Україну ради живої наукової та публіцистичної праці в центрах російської культури і там в середині 90-х рр. виявив себе як один з найчільніших представників молодої російської інтеліґенції, що порвала з народницькою ідеологією і одверто, скільки то було можливо, стала під прапор марксизму. Початком наукової праці небіжчика була його маґістерська дисертація з обсягу політичної економії: «Промышленные кризисы в Англии» (1894), за якою слідом з’явилася невдовзі докторська: «Русская фабрика в прошлом и настоящем» (1898). Дещо перероблені, обидві дисертації видані були потім по-німецьки: «Studien zur Theorie der Handelskrisen» та «Geschichte der Russischen Fabrik» (1900). В 1901 p. почали друкуватися його «Очерки политической экономии», книга, якій суджено було стати найпопулярнішим серед російської інтеліґенції викладом основ економічної науки і, поруч підручника проф. В. Я. Железнова, заступити місце славнозвісного, але перестарілого курсу Чупрова. В сферу українського громадсько-політичного руху М. І., що раніше тільки здалека інтересувався українством, цілком попав лише по весні 1917 р., коли йому, як видатному економістові і членові укр. партії соц.-федералістів, запропоновано було зайняти місце генерального секретаря по фінансових справах в першому українському правительстві. По виході з уряду Туган-Барановський віддав свої сили кооперативній роботі, якою щиро захопився і якій присвятив кілька наукових і популярних праць, складених українською мовою. Професорська діяльність небіжчика проходила в Петербурзькім університеті (звідки його один час було усунуто з наказу Міністерства освіти р. 1899-го), Петербурзькій політехніці і Українському державному університеті в Києві. З заснуванням Української Академії наук М. І. було обрано штатним (ординарним) академіком по економічному одділу, але взяти ближчу участь в роботі Академії йому вже не довелось. Смерть М. І. Тугана-Барановського — велика, невідшкодовна втрата як для української науки, так і взагалі для всього нашого культурно-громадського життя.
1919
Н. М. Кибальчич{78}
Перед Різдвяними святами ц. р. в Лубнах на Полтавщині померла українська письменниця Надія Матвіївна Кибальчич, мати і соіменниця більш відомої Надії Кибальчич-Козловської. Од покійної лишилась деяка літературна спадщина і велике листування. В українській літературі Н. М. знана з псевдоніму свого Наталка Полтавка, котрим підписувала свої оповідання і начерки, що містилися в галицькій «Зорі» 90-х рр. («Баба Яга», «Самовродок» і др.) і «Літературно-науковому віснику» за перші роки його існування («Зустріч», «Його право», «Останній раз», «Кому яке діло», «Чайка» і др.).
1919
Українське письменство в 1918 році{79}
Той широкий розмах, якого набуло українське життя за останні два роки, не вповні сприятливо позначився на нашій літературній продукції. Коли досі наш національний рух був рухом здебільшого літературним, і кожна нова людина, що ставала під його прапор, так чи інакше повинна була випробувати свої сили на службі українському слову, — так тепер найбільшу вагу придбало життя політичне, і всі свідоміші елементи нашого народу, вся наша невелика числом інтеліґенція була мобілізована в інтересах державного будівництва України. При літературній роботі залишилися тільки старі, давно випробувані партизани. Але і їх праця не могла як слід наладитись, з огляду на зовнішні обставини нашого життя. Загальний хаос і руїна, тяжка спадщина чотирилітньої війни, політична боротьба з усіма кривавими її перипетіями розпорошували увагу, певно, не одного з майстрів рідного слова, не давали їм зосередитись, переносили їх в сферу жорстокої сучасності. Художня творчість замовкла, припинялась, бо завше так буває inter arma…
