Червоний Голод. Війна Сталіна проти України

Найбільш інтригуюча різниця залишається з одного боку між Київщиною та Харківщиною, котрі зазнали великих прямих втрат, і з іншого — Дніпропетровщиною та Одещиною, де відповідний рівень втрат був нижчим. Напевно пояснення слід шукати в політичній площині: і протягом 1918–1920 років, і упродовж 1930–1931 років у Київській та Харківській областях політичний опір спочатку більшовикам, а згодом колективізації був чи не найпотужнішим. Найбільше «терористичних актів» мали місце саме в цих регіонах, рівно ж як і найбільшу кількість операцій ДПУ Андреа Ґраціозі зауважив «разючу географічну, ідеологічну і навіть особисту та “родинну” тяглість між селянськими соціальними та національними повстаннями 1918–1920 років, та виступами проти розкуркулення та колективізації в 1930–1931 роках, з одного боку, та районами з найбільшими втратами від голоду», — з другого.[1076] І хоча ця кореляція не зовсім точна (наприклад, махновці довгий час діяли в південно-східній Україні), ці дві області, що безпосередньо прилягають до двох найважливіших культурних центрів України, пов’язаних з національним рухом, насправді постраждали від голоду найбільше. Це може пояснити той факт, чому репресії тут були найжорстокішими, продовольчої допомоги було обмаль, а рівень смертності був найвищим.[1077]

Іншими словами, регіони, які через природні умови традиційно потерпали від посухи чи недороду, під час голоду 1932–1933 років постраждали найменше, бо цей голод був штучним. Це був голод, витворений цілеспрямованою політикою, що мала на меті знесилити селянський опір, а заразом і підкосити національну ідентичність. І в цьому він досяг своєї мети.