Червоний Голод. Війна Сталіна проти України

Пропущені імена вказують на глибшу проблему. Навіть за найкращих умов було б дуже важко порахувати всіх чоловіків і жінок, які померли при дорозі, біля залізничних станцій або на вулицях міст. Районні органи реєстрації не змогли б взяти до уваги й зробити підрахунок усіх, хто поїхав або втік, чи навіть дізнатися про дітей, котрі якимось дивом вижили в сиротинці далеко від дому. До всього й система політичного устрою більш ніж ускладнила цю справу. Хоча підрахунок померлих вели і в 1933 році, режим (як буде пояснено в наступному розділі) згодом змінив записи про смерть від голоду по всій Україні. Це було зроблено з метою приховати сам факт голоду, а в 1937 році згорнули цілий перепис населення саме через ті показники, котрі він оприявнив.

Через усі ці причини підрахунки чисельності померлих різняться: від десятків тисяч до двох, семи чи навіть десяти мільйонів. Проте в останні роки команда українських демографів проаналізувала всі цифри, що подавали з районів та областей до Харкова та Москви, й запропонувала кращі відповіді.[1067] Виходячи з того, що «причини смерті на деяких свідоцтвах фальсифікували, але кількість зареєстрованих смертей ніхто не змінював», вони спробували встановити вірогідну цифру «надсмертності», що означає число людей, які померли понад очікувану кількість померлих в цей період. Демографи також врахували «дефіцит народження», тобто кількість народжень, котрі через голод не відбулися порівняно з тим, що очікували.[1068] Завдяки їхній копіткій праці, зараз узгодженими є дві цифри: 3,9 мільйона загиблих, або прямих втрат, і 0,6 мільйона ненароджених, або непрямих втрат. Разом це становить 4,5 мільйони життів. Ці цифри включають усіх жертв, незалежно від того, де вони померли — біля дороги, у в’язниці, в сиротинцях, братських могилах біля станцій — і базуються на кількості людей, котрі жили в Україні до і після голоду.