Крига. Частини ІII–ІV

Перш ніж наважилося, він пішов до тунґетитора.

Що теж добре склалося, бо в робітні залишився акурат сам Саша Павліч.

Привіталося.

— Інженера Яґо немає?

— Доктор Тесла поставив його біля тунґетитора, сьогодні від самого ранку генеральна репетиція, чуєте? Той гуркіт.

— А й справді. А професор Юркат?

— Незабаром спуститься. Ви щось хотіли від професора?

— Насправді… — потягнулося рукою до внутрішньої кишені піджака, вийнялося яйцевидний згорточок. Саша запитально поглянув. Розгорнулося хусточку, показуючи надгнилу картоплину. Показалося на клітки з пацюками й мишами. — Маю до вас прохання, власне, задум експерименту. Чи могли б ви виділити кілька екземплярів і якось це їм згодувати? Й тільки згодом знетьміднювати. Я хотів би порівняти результати.

Павліч надів пенсне (що зістарило його на добрих десять років), схилився над картошкой.

— Що це?

— Картоплина.

— Я бачу.

— Картоплина, але не зовсім. Значит, чорнобіологічний ґатунок.

— Ага!

— Але, — приклалося палець до губ, — про це нічичирк, я не можу сказати, де її узяв. Мені лише йдеться про те…

Павліч узяв картоплину лабораторними щипцями.

— Що в ній? Тунґетит?

— Я так думаю. Вона виросла на тунґетитовому ґрунті. Мабуть сама присутність цього елемента в землі якимось чином змінює будову рослини.

Саша поклав картоплину на металевий піднос.

— Дозвольте, я відкраю взірець і роздивлюся його під мікроскопом.

— Тільки б вистачило для пацюків.

— Що ж, цього, звичайно, замало, щоб реґулярно годувати кілька особин. — Саша присів на високому табуреті, задумливо протер пенсне. — Знаєте, Вєнєдікте Філіповічу, були вже такі випадки.

— Які?

— Отруєння тунґетитом. У людей. Знайомий, який тут працює у Святій Трійці, розповідав мені про серійні отруєння, і то зовсім не в Зимному Ніколаєвську. Згодом, здається, виявилося, що то фёдоровцы.

— Матір Божа, ще якась секта?..

— Ні, ні. Ну, хіба що ми релігію замінимо наукою, — тоді справді секта. Мгм. Вони, мабуть, померли від цього. — Він потер шию. — Зайду до нього сьогодні, дізнаюся про деталі, може щось корисне скаже. — Він поглянув на годинник. — Хтось мусив професора затримати, через той показ від самого ранку ходять тут усякі… Вибачте.

Він вийшов.

Присілося за столом, неподалік від прототипу Чорної Лампи Променя Смерти. Пристрій акурат був розмонтований, гладка поверхня розкритої внутрішньої сфери відбивала світло, наче відполірований діамант. Знову засвербіли долоні й засвербіло під черепом. Покірливо вилаявшись, вийнялося замшеві рукавички, придбані позавчора у Раппапорта, коли зайшлося до Будинку Моди до пані Ґвуждж, аби порозпитувати про інші подробиці таємного життєпису батька. Проте після вдягання рукавичок свербіж аж ніяк не припинився. Почалося бавитися коробкою з ґвинтами. Тварини в клітках нервово попискували. Справді, почувся ритмічний гуркіт, від якого розходилися кола на рідині в мензурках і дзеленчали скло й метал. Відкрилося годинника. ЛубуМММ! — двадцять сім секунд — лубуМММ! — двадцять сім секунд — лубуМММ! Нікола Тесла генерує хвилі на Шляхах Мамутів. Цікаво, чи шамани підуть скаржитися Побєдоносцеву. Захихотілося. Коробка випала з рук, ґвинти розсипалися по підлозі. Нахилилося, щоб їх позбирати, — й завмерлося так, із розчепіреними пальцями, в дивній, згорбленій позі. Що вони казали про ворожбу в Краї Лютих? Про гру в карти? Тут ніхто ніколи не викинув п’ять шісток у кості й не дістав на руки покер. Ґвинти лежали рядочками, наче під лінійку вишикувані.