Крига. Частини ІII–ІV
- Автор: Дукай Яцек
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Астролябія»
- ISBN: 978-617-664-151-3
- Переводчик: Андрей Павлышин
- Жанр: Пост-апокалипсис
Электронная книга - «Крига. Частини ІII–ІV». Краткое содержание книги:
— До Дніпра, не далі, знищити машини й записи, лампа у вікні на Анґару до півночі, після півночі тьмічка.
— Добре. Якщо вони дістануться до нього першими, то самі все знищать. Якби що… Вас може не запідозрять.
— Чому ні? Він мій приятель.
— Чули ми, чули. Але ви тепер заморозник-доктринер, чи не так? Набридла вам надміру одержавлена Імперія, так? Що ж, це теж якийсь шлях. У шляхетних серцях нещастя і приниження країни іноді стає джерелом патріотизму; в нещасті гартуються характери. У цьому особливий характер московської неволі: їм не досить ударити нагаєм, вони ще потребують, аби ударений поцілував знаряддя тортур; їм мало повалити супротивника, треба ще дати переможеному ляпаса. А хто отак смиренно приймає ляпаси, той сам, далебі, не гідний кращої долі. Цього тримайся, синку; побачать правду, якою вона замерзла.
— Зачекайте! Я не зацікавлений у втечі… я до батька — чекайте! — Це ж ви його на Шляхи Мамутів послали — дайте-но мені лишень…
Але той уже відійшов між людей, розчинився у натовпі, марно оберталося і роззиралося по юрбі, він був нижчий на півголови, зник без сліду.
Вилаялося стиха. Чи справді вони аж так бояться аґентів охранки? Чи справді постійно перебувається під стеженням? Чинґіз останнім часом ні про що подібне не згадував, але — хто його там знає, побачив когось, чи не побачив; тепер він також упродовж усієї розмови й бровою не повів.
— Ви бачили його, пане Щекєльніков?
— Друг ваш якийсь? Ходімо звідси краще, пане Ґе, кожен тут може в тісняві піку в бік устромити, й немає способу вберегтися від цього. Ах ти ж засранец, людей він, бач, топче, куди ти прешся, хрен недороблений! — І почав шарпатися із якимось нахабним злодюжкою.
Сціпилося зуби. Мусили стежити, немає іншого пояснення, смерть здорованя із газовою трубою жодним чином їх не віднадила. Не змоглося мені стриматися від озирання навсібіч, назад і в боки, й понад головами на кам’яниці, на вікна. Але в мороскляних шибах можна побачити тільки імлобарвний кисіль.
«Ви тепер заморозник-доктринер, чи не так?» Ні, дякувати Богу, мабуть, усе ж ні! Сьогодні, попри неділю, зайшлося, як і щодня, до «Нової Аркадії», щоб відкачати тьмідину, яка знову й знову напливала до мозку.
Проте, власне на таку реакцію сподівалося, віддаючи свою «Аполітею» до друку редакторові Вулькевичу.
Аж ніяк не скажеш, що текст його зачарував. Він прочитав, зробив здивовану міну, зробив кислу міну, зробив веселу міну. Відтак налив собі наперсток настоянки на травах, ковтнув, заворушив вусиками.
— І ви хочете, щоб я цей метафізичний маніфест… що?
— Надрукували негайно у «Вільному поляку».
— Ще й «негайно»! — буркнув старий редактор із гнівним роздратуванням.
— Саме так. Найголовніше — бачите, на останній сторінці унизу?
— «Бенедикт Філіповіч Ґерославський». Так із отчеством? Але! — Тільки тоді пан Вулька-Вулькевич збагнув усю справу. — Але ж я не опублікую цього під вашим власним прізвищем! Ви ж знаєте, що це завжди потрапляє до охранки й Третього Відділення? Всі бюро політичної поліції Імперії пильно вивчають ці наші газетки!
— Власне в цьому полягає мій задум.
— Задум він, бач, має! — редактор закурив товсту самокрутку із манджурським тютюном. — Ви тут ніби нічого конкретного й не пишете… Але це немудра бравада, ви самі на біду напрошуєтеся! Прийдуть до вас, запитають, яким чином ваш лист в антидержавному виданні опинився. — Що тоді скажете? — Він втягнув дим, аж йому щоки надулися. — Будете усе заперечувати?
— Ні. Я вас не викажу, якщо це вас діймає. Якби охранка отримала приказ вчепитися у вас, то би вже давно вчепилася, адже ж усі вас тут добре знають. — Смикнулося за бороду, намагаючись висловити для Вульки-Вулькевича правду, ще не до кінця замерзлу. — Бачте, я мушу хутко наробити політичних ворогів.
Він мовчки докурив цигарку, — що забрало кілька добрячих хвилин, але як замовк, так до кінця і не відізвався; тільки міни робив красномовні: вражену, безпорадну, нажахану, ще більш гнівну.