Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Биографии и мемуары » Невідоме Розстріляне Відродження
Невідоме Розстріляне Відродження - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Невідоме Розстріляне Відродження

Электронная книга - «Невідоме Розстріляне Відродження». Краткое содержание книги:

Голодомор – не єдина трагедія українського народу. Друга не менша трагедія – знищення мозку нації, адже коли знищується мозок нації, то це веде до її жахливого занепаду. У біографічних довідках про авторів, твори яких увійшли до антології «Невідоме Розстріляне Відродження», не подано причин арешту та кримінальних статей, за якими їх судили: всі вони однакові – якщо не УВО (Українська Військова Організація), яка «ставила своєю метою організацію контрреволюційних повстанських сил», то «активна контрреволюційна діяльність, спрямована на повалення Радянської влади і встановлення української буржуазно-демократичної республіки», а то й зовсім безглузді – замах на членів уряду, праця на іноземну контррозвідку і т. д. Більшість прізвищ цих письменників невідомі ширшому колу читачів і майже усі твори, які увійшли до цієї антології, публікуються вперше після загибелі їхніх авторів. На читача чекають цікаві відкриття. Повість Петра Голоти «Алькеґаль» дуже нагадує легендарний твір Венедикта Єрофєєва «Москва-Пєтушкі», де герой перебуває у постійному контакті з алкоголем, переживаючи різні пригоди. У повісті Сергія Жигалка «Нарцис і Геркулан» героями стали двоє чортів. Повість Бориса Тенети «Гармонія і свинушник» була свого часу засуджена як наклеп на совєтську дійсність і заборонена. Антисовєтським виявилося також оповідання Петра Ванченка «Оповідання про гніду кобилу», автор змушений був навіть каятися, що написав його. Читачеві цікаво буде також познайомитися з невідомими раніше поезіями Людмили Старицької-Черняхівської і рідного брата Василя Чумака – Миколи, фантастичним оповіданням Олекси Слісаренка та багатьма іншими творами, які не втратили своєї цінності й актуальності і в наш час.
1 ... 139 140 141 142 143 144 145 146 147 ... 406
Перейти на страницу:

– Мадам Торгакова, ви за свої слова одвічатимете, – озвався ти. – Ви мовчіть, я про вас знаю чимало. Це цей чудак може думати, що ви свої кофти носите на базар. Я знаю ваші ґешефти. Ви берете під заклад за копійки те, що коштує карбованці. Людей ви оббираєте, а не ми. У вас у середині плити куб самогонний стоїть.

– Спасителю наш, ізбави нас віт такої напасті, – m-me Торгакова побожно перехрестилася, тихо залишила кімнату й обережно зачинила за собою двері.

– Не плачте, Маріє Микитовно. Не плачте. Всі ми, я, він і ви, нещасні, ні в кого у нас немає за душею копійки. Не сердьтесь на нас. Ми, як станемо людьми, дамо вам багато-багато грошей. – Ти ці слова сказав, як дитина, щиро, з вірою. Кондукторша навіть підвела голову. – А поки що давайте жити комуною. Я завтра візьму мої книжки й понесу на базар.

– Де вони? – спитала кондукторша.

Ти, Ромо, підійшов до моїх підручників і ласкаво, як козак любимого коня, похлопав по книжках рукою.

– Це ж мої, – крикнув я.

– Хіба неоднаково, що значить мої, твої?

Я засоромився. Я нічого не сказав, коли мої підручники другого дня ти, мій друже, взяв під пахву, хоч вони мені дуже були потрібні. Та й що я міг сказати? Ти, Ромо, володів надзвичайним даром переконувати людей. Книжки ти звичайно тоді продав, але де гроші ділись? Їх кондукторша не одержала. Вона плакала цілих три дні підряд. Мене той плач так знервував, що я ні з того, ні з сього сердився три дні на Зосю. Кондукторша хотіла нас виселити. Вона прохала, вклонялася. Але куди ми могли дітися? Я взяв свою нову куцину. Я згадав про m-me Торгакову. Вона якраз доїла козу, коли я до неї зайшов.

– Купіть у мене куцину!

Мадам Торгакова недовірливо повернула голову. Вона напевно боялася, щоб я її не підвів. Круглі очи зацікавилися, але дивилися сторожко, вивіряючи. Потім вона встала, витерла об фартуха руки, мовчки взяла мою куцину й пішла в суміжну сонячну кімнату. Обдивлялася довго.

– На селі може б хто й купив, а тут навряд… – про себе пробурмотіла m-me Торгакова. – Не треба мені її.

Я взяв куцину й хотів виходити.

– Куди ви? Стрівайте. Вам же грошей треба, – далі вона красномовно мені доводила, що на світі дуже багато нещасних людей, але й добрі є. Наскільки я зрозумів, вона себе зараховувала до останніх. Вона, мовляв, жаліє мене, вона знає, як скрутно жити студентам. – Два карбованці візьмете?

Два карбованці? Може, мені почулось? Спересердя я вирвав куцину.

– Не можна ж так гарячитися, – порадила m-me Торгакова. Нарешті ми зійшлися на трьох карбованцях. Я вирвав із рук перекупки зелененький папірець.

В кімнаті кондукторші застав тебе, Ромо, з хазяйкою. Вона прохала, щоб ми залишили її світлицю. Я знав, що кондукторша боялася йти до міліції. Ти ж, Ромо, всіх у цьому невеличкому червоненькому будинку налякав, тебе боялася навіть інженерова собачка. M-me Торгакова переказала кондукторші, що ти працюєш сищиком. Та й ти, Ромо, сам не раз натякав на щось страшне, велике, чого, мабуть, і сам боявся. У розмовах, де згадувалося ім’я якоїсь великої особи, ти авторитетно казав, що недавно з тією особою довго говорив про контрреволюцію. Ти тоді, Ромо, сердито дивився чи на кондукторшу, чи на m-me Торгакову. Ці жінки в такий момент, напевно, почували себе великими контрреволюціонерами. Я кілька разів помічав, як зніяковівши жувала губи m-me Торгакова. А ти іноді, коли насмілювалася m-me Торгакова заперечити, підносив палець на рівень вуха, сварився ним.

– Ви не забувайте, шановна m-me Торгакова, що ваш небіжчик чоловік, хоч унтер, але офіцер. – Це завжди пригноблювало унтер-офіцершу, хоч істоту її наповнювала радість, що вона шляхетна, що її чоловік був офіцер.

– Маріє Микитовно! – сказав я, ввійшовши в кімнату. – Нате – ось вам гроші.

Кондукторша взяла й знову заплакала.

– Що ви мені в насмішку даєте, чи що? – крізь сльози питала вона.

– Дурень. Дав би мені і сліз би не було, – сказав ти тоді, Ромо.

В кімнаті було сумно. Я лише тепер помітив, що на ліжкові не стало ковдри з німфою й сатиром. По кутках висіло чорне павутиння. Підлога давно не вимивалася. Кондукторша більше вже не прибирала свою світлицю. День за днем посуд, одяг ішов на низ до m-me Торгакової. Грамофон із блакитним рупором німо перейшов до перекупки. На моїх очах відбулася руїна господарства маленького, бідненького, але збираного роками.

1 ... 139 140 141 142 143 144 145 146 147 ... 406
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)