Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку

9.4. Судові реформи 1919–1920 рр

На момент, коли Директорія вступила в боротьбу за владу, в українській державі система судових органів була реформована мінімум двічі. Водночас у Директорії було розуміння того, що «надзвичайно важливо, щоб всі державні інституції навіть з зовнішнього погляду мали національний характер»…, «щоб на перший час як з зовнішнього погляду якомога менш нагадували бувші російські інституції». Із цих мотивів Директорія Законом Про скасування законів гетьманського уряду від 9 липня «Про судові палати і апеляційні суди», «Про утворення Харківського й Одеського апеляційних судів і відновлення Київського апеляційного суду, про увільнення з посад в Судових палатах та про затвердження штатів Київського апеляційного суду» від 24 січня 1919 р. змінила назви «Судові палати» на «Апеляційні суди», а «Державний сенат» — на «Надвищий суд». Іншими важливими змінами стали кадрові — було поновлено весь склад Київського апеляційного суду. Причому інформація про ці зміни поширювалася міністерством ще 1 січня 1919 р. — тобто до ухвалення відповідного закону[722]. Загалом компетенція, підсудність та підвідомчість залишилися ті самі, які були запроваджені судовою реформою 1918 р. Члени комісії з реформування судових палат планували глобальніші зміни законодавства Гетьманату, однак у законодавстві УЦР також бачили доволі багато недоліків.

Судові органи першої інстанції, які фактично не було реформовано УЦР та гетьманом, залишилися такими самими й за Директорії. Принаймні формально продовжували діяти окружні суди, залишився інститут присяжних засідателів. Постійною проблемою була відсутність затверджених річних списків присяжних засідателів, що призводило до частого зриву сесій окружного суду.

9 січня 1919 р. було прийнято Закон Про тимчасові правила обрання присяжних засідателів, згідно з яким тимчасово, до видання окремого закону про присяжних засідателів, вони призначалися «з чергових списків, що їх складено на 1917 рік». А за півтора року — 31 жовтня 1920 р. — видано докладну постанову Про призначення і вибори мирових суддів, про утворення тимчасових Відділів окружного суду на повітах, про порядок обрання присяжних засідателів та про деякі зміни щодо проведення і дальшого руху досудових слідств. Мировими суддями та присяжними засідателями не могли бути особи, засуджені за спекуляцію, а також за образу національної честі та гідності громадянина УНР, або виключені зі служби на підставі рішення суду. Залишалася двоступенева система складення списків — загального та чергового. Обрані місцевим самоврядуванням та затверджені окружним судом присяжні засідателі вносилися до чергових списків, звідки призначалися за жеребом для присутності впродовж усієї судової сесії. Передбачався негайний порядок обрання присяжних.