Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку

Військовий революційний суд міг бути заснований владою губернського коменданта, який у свою чергу призначався для підтримання ладу та успішної боротьби з анархією в тих місцевостях УНР, що оголошувалися на воєнному або обложному стані. Отже, і військові революційні суди діяли як органи надзвичайної юстиції лише в умовах оголошеного воєнного або обложного стану.

Вартим уваги є намагання зберегти у військових судах засади судового процесу, зокрема принцип змагальності. Так, до участі в справі допускалися: 1) захисник за вибором підсудного або за призначенням губернського чи повітового коменданта; 2) представник звинувачення за призначенням губернського або повітового коменданта; 3) приватний обвинувач і приватний позивач. Щоправда, відсутність когось із перелічених осіб не була перешкодою для розгляду справи.

Видатки, пов’язані з розглядом судової справи, мав компенсувати засуджений, зокрема оплатити подорожні видатки членам суду, дізнавачам, свідкам; винагороду експертам, перекладачам. У разі фінансової неспроможності засудженого ці видатки теоретично мали компенсувати з державної скарбниці.

24 березня 1918 р. УЦР постановила продовжити на два роки, починаючи з 1 січня 1918 р., чинність законів від 16 грудня 1914 р. і 19 травня 1915 р. Про підвищення судових оплат та касаційних закладів по судових справах у мирових та загальних судових установах[709], які приймалися строком на один рік, а 4 липня 1915 р. подовжили чинність до 1 січня 1918 р. Розмір судових зборів складав 2 % від суми позову для майнових спорів та 30 коп. з кожного аркуша позовної заяви — для немайнових позовних вимог. Зберігся й цікавий інститут касаційних закладів.

Специфіка суспільно-політичних умов життя країни зумовлювала відсутність тісного зв’язку між центральними та місцевими органами судової влади. Це також не сприяло налагодженню судової функції на місцях. Серед іншого, представників місцевої судової влади непокоїла відсутність: 1) інструкцій та розпоряджень від національних органів центральної влади, тоді як з Петрограда вони продовжували надходити; 2) безпосередніх комунікацій представників місцевої судової влади з генеральним секретарем, а також 3) горизонтальних комунікацій — наприклад у формі з’їзду представників всіх судових інституцій, ініціювати який мав генеральний секретар[710].

Таким чином, за УЦР на законодавчому рівні було закладено основи нового судоустрою Української Народної Республіки. Втім після гетьманського перевороту багато із цих нововведень було піддано радикальній ревізії.