Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку

Гетьман повернув звичні для консервативних кіл назви судових органів часів Російської імперії. Так, місце Генерального суду знову посів Державний сенат, а місце Київського, Харківського та Одеського апеляційних судів — відповідні судові палати. Реформою було змінено і принцип, за яким встановлювалась підсудність, — Полтавський та Лубенський окружні суди належали тепер до Харківської, а Кам’янець-Подільський та Вінницький — до Одеської судової палати.

Для отримання суддівської посади було поновлено освітній ценз і вимоги щодо службового стажу (перебування впродовж певного терміну на певній посаді), нормальні для практики тодішніх конституційних держав.

Важливою складовою судової реформи 1918 р. стала кадрова політика, адже гетьман уважав, що попередній уряд незаконно позбавив посад суддів скасованих суддівських палат, чим порушив принцип незмінюваності суддів.

Перша інстанція продовжувала функціонувати у вигляді окружних судів та мирових судів. Причому, якщо УЦР вдалася до тимчасового відходу від принципу колегіальності[714], то в подібних умовах, за нагальної потреби у налагодженні мирової юстиції, П. П. Скоропадський пожертвував принципом виборності, що докорінно змінювало власне сенс мирової юстиції.

Поряд із тим, постановами від 14 липня 1918 р. уряд П. П. Скоропадського розширив підсудність кримінальних і цивільних справ мировим суддям[715].

Окремою ланкою судової системи був Одеський комерційний суд, діяльність якого впродовж проведення всіх судових реформ було піддано лише незначним коригуванням. Комісія з реформи Комерційного суду в Україні була створена 25 квітня 1918р.; вона складалася з 4-х членів під головуванням В. Д. Гаврика (директора Другого департаменту Секретарства судових справ) із правом залучення фахівців[716], але достовірних відомостей про її діяльність наразі не маємо. Очевидно, після гетьманського перевороту вона не працювала.

Законом Про судові палати й апеляційні суди було змінено структуру та практику оскарження рішень Одеського комерційного суду. Так, якщо вищою апеляційною інстанцією для комерційних судів Російської імперії був Урядуючий сенат (4-й департамент), а перевірці в касаційному порядку рішення комерційних судів як судів фахових не підлягали, то названим законом апеляційною інстанцією для Одеського комерційного суду було визначено Одеську судову палату. Водночас скарги на постанови Одеської судової палати як другої для комерційного суду інстанції, а також скарги на остаточні постанови Одеського комерційного суду передавалися на розгляд Цивільного генерального суду Державного сенату, тобто фактично вводилася касаційна інстанція. Це порушувало головний принцип діяльності комерційних судів, який передбачав мінімізацію втручання держави в їхню діяльність, а тому не здобуло підтримки ні суддів, ані суб’єктів процесу. Очевидно, це був перший крок до введення Одеського комерційного суду до загальної системи судоустрою.