Франческа. Володарка офіцерського жетона
- Автор: Бату Дорж
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-682-4
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Франческа. Володарка офіцерського жетона». Краткое содержание книги:
— Колін Пейдж! — оголосив суддя, подивившись у папери. Колін негайно встав. — Яка була ваша мотивація? Ви перешкоджали затриманню міс Такахаші чи, навпаки, сприяли?
— Я просто не хотів, щоб вони зробили їй боляче! — Колін говорив так, ніби хтось наступив йому на ногу шпилькою. — Я знав, що затримання неминуче, і просто хотів її трохи вгамувати, щоб не наражатися на зайві проблеми. Вона була не зовсім твереза…
Суддя ще раніше, споглядаючи за цим усім із висоти своєї кафедри, тихенько підсміювався — не щодня в нього трапляються такі смішні процеси, — а тепер же, слухаючи свідка, взагалі закрив рукою обличчя. Його плечі ледь помітно тремтіли.
— Джой Такахаші! — Джой, не піднімаючи голови, рвучко встала. — Ви визнаєте себе винною в непокорі поліції?
— Так, Ваша честь! — ледь чутно промовила Джой.
— Гаразд. Тоді мені достатньо інформації, щоб оголосити вирок. Зауважу, що я замінюю формулювання «чинила опір» на формулювання «проявляла непокору». У зв’язку з цим я засуджую міс Такахаші до сорока годин громадських робіт у громадському центрі Ґренбі без відриву від основного місця роботи! — суддя стукнув молоточком. — Справу закрито!
Зал загув.
— Сорок годин громадських робіт у комунальному центрі Ґренбі! — до нас підскочила вже знайома нам Марта Гофберґ. — Це означає, що ви будете в нашому жіночому гуртку інструктором із самозахисту!
— Стривайте! — у мене в пам’яті раптом спливло: «…і підключу місцевий клуб самооборони і бойових мистецтв, там тепер багато жінок навчається…». — Про цей випадок вам розповів Патріціо, так?!
— Патріціо — мій однокласник! — гордо сказала одна з дівчат, висока й руда, здається, її звали Крістіана. Я все зрозумів.
— Це означає, що дідька лисого ви через тиждень виїдете на основне місце служби, — сказав я Джой. — Ви тут застрягли мінімум на місяць і один тиждень. Якраз буде час, щоб відшліфувати те, чого ми вас навчили.
— Боже, це прекрасно! — зраділа Франческа. Джой заплакала. — Чого ти, дурненька, рюмаєш? — заспокоювала бідолашну сицилійка. — Бачиш, усе владналося, усе закінчилося.
— Як там, Джой, у твоєму бусідо сказано? — до нас підійшов Патріціо. — «Кажуть, що самурай має утримуватися від зловживання саке, уникати зайвої пихи та розкоші. Якщо ти вмієш стримувати пристрасті, то остерігатися нічого. Але щойно в тебе піднімається настрій, то ці три речі стають небезпечними!»
— А ти, братику, добре підготувався! — захоплено сказала Франческа. — Пишаюся тобою!
Ми вийшли з будинку суду.
Джой винувато всміхалася.
— А в маорі до приходу європейців взагалі спиртного не було! — глибокодумно зауважив Колін.
— Правильно! — несподівано втрутилася Трейсі, піднявши вгору пальця. — Алкоголь — це зло! Я знаю кращий спо…
— Трейсі!
* * *
— Джорджіо! — в кабінет, мов тропічний ураган, влетіла Трейсі. — Франческа в біді!
У нас на базі не прийнято ставити багато запитань. «Франческа в біді» — це означає червоний рівень тривоги, «код 04» і термінову евакуацію одночасно. Тому я без зайвих слів кинув усі свої справи й вилетів із кабінету вслід за Трейсі. За нами кинулися Джой та Колін.
Ми бігли, як стадо сайгаків монгольським степом.
— Що сталося? — нарешті зумів спитати я.
— До Франчески якийсь виродок чіпляється!
— Де?!
— У їдальні!
Ситуація була серйозна, тому я наддав ходи.
Ми влетіли у корпус, і перше, що я почув, це крик моєї напарниці:
— Відчепися від мене!
Кількадесят метрів до їдальні я пробіг за три секунди. Я ніколи так швидко не бігав. У залі було майже пусто — хіба що біля вікна сиділа зграйка «засранців» (так у нас звали новобранців, які проходили курс навчання). Перед моєю напарницею, широко розставивши руки, ніби для обіймів, стояв курсант — здоровезний парубійко, коротко стрижений, круглолиций і кремезний. Франческа ридала. У неї була істерика. Парубійко сміявся.
Я влетів у їдальню і з ходу буцнув кривдника у груди, відштовхнувши його від Франчески. Трейсі підбігла й обняла заплакану сицилійку.
— Що тут відбувається?! — намагаючись зберегти спокій, спитав я.
Стрижений кавун посміхнувся.
— Вау-вау! А ти хто? Нянька? — курсанти за столиком зареготали.
Оцінивши противника, я зрозумів, що в цій ситуації в мене два шляхи: мовчки проковтнути образу, але залишитися цілим і неушкодженим, або спровокувати його на бійку, викликавши вогонь на себе, постраждати самому, але підставити супротивника під дисциплінарне покарання.