Любов дика та прекрасна

— Що вона повинна в усьому покладатися на Джеммі, — просто відповіла Генрієтта.

— І більше нічого? — з недовірою в голосі запитала Кат. — Рієтто! Як ти могла?

Маленька графиня Гантлі мало не заплакала.

— Кат, я намагалася! Ще вчора вона була моїм дитятком, і тепер їй п’ятнадцять, вона доросла жінка! Я намагалася розповісти їй про те, що відбувається між чоловіком та його дружиною в подружньому ліжку, але вона дивилася на мене з біса зверхньо… Я так зніяковіла!

— Налий графині Гантлі вина, — наказала Кат дівчинці-служниці. — Бесс, слідкуй за дверима. — Вона повернулася до Ізабель. — Що ж, моя дівчинко, ти знаєш, що відбувається між чоловіком і жінкою?

— Ні, belle-mere, — прошепотіла дівчина, опустивши очі.

— А бодай йому лихо! — вилаялася графиня й не встигла далі сказати й слова, як двері розчахнулися й гурт молодиків увірвався в кімнату, штовхаючи Джеммі перед собою. Доки келих пряного вина передавали по колу, Кат спромоглася підійти до сина. Від нього пахло вином, і він нахилився, щоб поцілувати її.

— Джеммі, — гарячково прошепотіла вона, — Белла незаймана. Ця тюхтійка Генрієтта надто сором’язлива, щоб поговорити з власною дочкою. Будь цієї ночі якомога ніжніший до дівчинки. Від того, яким буде її перший раз, залежить, як вона ставитиметься до кохання все життя.

Він тихо кивнув, його погляд посерйознішав.

— Я зрозумів, мамо. Обіцяю бути ласкавим.

Проголосили тост, випили вина, пожартували, побажали молодятам щастя — і з подружньої спальні розійшлися всі, крім її власників і господарів. У натовпі король наблизився до Кат.

— Я маю їхати вранці, щоб дістатися додому на Різдво. За годину прийду до твоєї спальні.

«Востаннє, — подумала графиня. — Після цієї ночі, Джеймсе Стюарт, я назавжди позбудуся тебе».

Але що їй було робити сьогодні? Вона згадала Фіонині слова: «Любися з ним, Кат. Ти зумієш». Повернувшись до великої зали, вона встигла ще раз випити за нових графа й графиню Ґленкірка, а потім, побажавши гостям приємного свята, пішла.

Сама, бо ж дозволила Сьюзен відпочивати цієї ночі, Катріона наповнила таз водою, нагрітою в чайнику на каміні. Додавши до неї духмяної олії, роздяглася й викупалася. Потому взяла маленьку ворсяну щіточку, занурила в крихітний кришталевий слоїк із сіллю й почистила зуби. Нарешті намастила шкіру рідкісною мускусною олією — між грудьми, шию та м’який внутрішній бік стегон. Катріона вдумливо обирала сукню, бо хотіла, щоб Джеймс запам’ятав кожну дрібничку цієї ночі на все життя. Вона сподівалася, що життя це буде довге-довге.

Кат зупинилася на вишуканій напівпрозорій шовковій сукні а lа grecque[7]. Весняно-зелена, вона бездоганно увиразнювала колір її очей і застібалася лише на лівому плечі, звідки спадала просто додолу хвилястими лініями. Коли Кат рухалася, тканина мінилася кольорами, і її тіло спокусливо проглядало крізь тонкий шовк. Це було те саме вбрання, що його вона вдягала для короля кілька років тому. Графиня була впевнена, що він це згадає.