Любов дика та прекрасна
- Автор: Смолл Бертрис
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-4109-1
- Переводчик: Наталья Третьякова
- Жанр: Исторические любовные романы
Электронная книга - «Любов дика та прекрасна». Краткое содержание книги:
На неабияке полегшення Кат, наступні два вечори король був надто заклопотаний, щоб відвідувати її. Правда ж, якої вона не знала, полягала в тому, що її син Джеммі підсипав сонного зілля у вино короля. Джеймс Стюарт засинав, ледь устигнувши натягнути нічну сорочку.
Однак 18 грудня король наполіг на тому, щоб Кат поїхала з ним. Вона ненавиділа довгі спідниці, у яких за модою слід було кататися верхи, тож одяглася так, як завжди вдягалася для верхової їзди, — у зелені чоловічі бриджі, високі шкіряні чоботи, шкіряний жилет, білу шовкову сорочку, широкий пасок, — і взяла із собою великий товстий леслівський плед, що зігрів би її за надто холодної погоди. За поясом у неї стирчав оздоблений коштовностями кинджал, а на руках малися м'які шкіряні рукавички.
Усі чоловіки з мисливського гурту були одностайні в одному: Катріона Леслі мала неперевершений вигляд. На додачу до пречудових персів, заклично округлих, неначе в юної дівчинки, у неї були з біса гарні стрункі ніжки. Молодші жінки захоплювались її сміливістю. Деякі зі старших мало не дістали серцевий напад, побачивши її вбрання, а котрихось звеселило таке безсоромне дивацтво графині.
Хоча Кат і зневажала подібні розваги, скакала вона, немов юна Діана. Коли собаки вже готові були загризти здобич, саме Кат зіскочила з коня й відігнала їх своїм невеликим, але загрозливим сирицевим батіжком. Ніхто не знав, що вона навчилася керувати собаками саме для того, щоб не бачити, як вони перегризають горло прегарним диким істотам.
Вони здобули лише двох олениць та одного оленя, коли король наказав закінчувати полювання. Його бурштинові очі палали бажанням, коли він дивився на графиню Ґленкірка. На полюванні пристрасть короля помітно розбурхалась, і, що особливо обурювало Кат, він навіть не намагався приховати її. Чоловіки зухвало оглядали її, і вона знала, що їм цікаво, чи затягне король графиню в ліжко. Жінки дивилися на неї майже із заздрістю, бо Джеймс Стюарт ніколи ще прилюдно не виявляв уваги до жодної жінки, окрім своєї гарненької юної королеви. Стати королівською коханкою — це була неабияка честь. Кат була в розпачі. Вона не хотіла, щоб король прилюдно виказував свої почуття до неї.
Щоб відвернути від нього загальну увагу, Катріона відкинулася в сідлі і, сміливо оглянувши всіх, голосно вигукнула:
— Ставлю десять золотих на те, що жоден чоловік не повернеться до замку швидше за мене! — І, смикнувши віжки, вона підострожила свого Орла та пустила його чвалом.
З десяток чоловіків, серед яких був і король, помчали за нею. Адам Леслі обернувся до своєї дружини, яка кусала губи, стримуючи сміх.
— Вона сподівається охолодити його запал, — тихо мовила Фіона до чоловіка, — а натомість лише дужче розпалює його.
Кат низько прихилилася до шиї Орла. Великий гнідий із золотавим відблиском жеребець, біжучи плавним алюром, завиграшки перегнав усіх своїх суперників.
— Ну ж бо, мій велетню, золотий, любенький мій, — нахваляла вона його. — Ніхто не здужає перемогти тебе!
Аж раптом графиня уздріла поряд із собою темну загрозливу тварину. Це був чорний, мов найтемніша ніч, жеребець короля. Джеймс — чудовий вершник, і він поклав собі перемогти. Одначе Кат була не така жінка, щоб поступатися йому. Нехай перемагає сам, якщо подужає.
З десяток коней злетіло з лісистих пагорбів на рівну дорогу, що вела до замку. Дикі вигуки нестримних горців виповнювали повітря, і здавалося, іскри вилітали з-під копит, що ледь торкалися замерзлої землі. Ґленкіркські вояки, скупчившись біля бійниць, підбадьорливо викрикували, коли гнідий кінь опинявся попереду, і гнівно ревли, коли чорний наздоганяв його. Аж ось вони знову радісно загукали: гнідий жеребець таки перший примчав через опущений міст на подвір'я Ґленкірка, випередивши чорного коня під королем лише на якусь мить, а всіх інших — на добру хвилину.
Кат легко зіскочила із сідла й кинула повід юному конюхові. Лагідно поплескавши по морді свого жеребця, вона щось прошепотіла йому на вухо. Потому вибігла сходами нагору та обернулася.
— Джентльмени, я сподіваюсь отримати золото, яке ви мені завинили, сьогодні ввечері! — І вона засміялася, побачивши їхні обличчя. — Ах, Сенді, — піддражнила вона лорда Гоума, — ти ж знаєш швидкість Орла. Хоч би ти не приймав мій виклик.