Нескінченна історія

І Бастіян рушив тією стежкою.

XXIV.

ПАНІ АЮОЛА

Розповідь про Ксаїдин кінець може бути надзвичайно короткою, та загалом все це вкрай важко збагнути, бо істо­рія ця, як і багато що у Фантазії, сповнена суперечностей. До сьогодні вчені та літописці ламають собі голови над тим, як так сталося; декотрі навіть піддають сумніву неспросто­вні факти або ж намагаються якось інакше їх витлумачити. Але тут про це буде розказано так, як воно трапилося на­справді, і хай кожен пояснює собі як уміє.

У той час, коли Бастіян прибув до Іскаля - Плетеного Міста, Ксаїда разом зі своїми чорними напіввелетнями до­сягла того місця на пустищі, де металевий кінь розпався під Бастіяном на шматки. Тоді вона вже передчувала, що ніколи більше його не зустріне. Коли ж трохи згодом вона побачила земляний вал, на який вели Бастіянові сліди, це передчуття змінилося на певність. Вона усвідомлювала, що раз Бастіян потрапив до Міста Колишніх Королів, то втра­чений для її планів, і байдуже, чи він там залишиться наза­вжди, чи йому вдасться якось звідти вибратися. У першому випадку він ставав безвладним, як і всі в цьому місті, й не міг більше нічого собі бажати. У другому випадку в ньому згасало будь-яке прагнення досягти величі та влади. Так чи інак, для неї, Ксаїди, гра була програна.

Вона наказала своїм панцерним напіввелетням зупини­тися, однак вони чомусь не скорилися її волі, а йшли собі далі. Тоді вона розлютилася, вистрибнула зі свого паланкі­на і, розпростерши руки, спробувала загородити їм дорогу. Та закуті у лати напіввелетні, і піші, і вершники, продов­жували рухатися, ніби її й не було, і розчавили її своїми ногами та копитами. Втім, у мить, коли Ксаїда випустила дух, довга колона раптом зупинилася, мов незаведений го­динник.

Трохи згодом до цього місця із рештками війська діста­лись Гісбальд, Гідорн і Гікріон. Побачивши це видовище, вони ніяк не могли второпати, що ж тут скоїлося. Адже па­нцерних напіввелетнів приводила в рух Ксаїдина воля і тільки вона, отож лише Ксаїда могла змусити їх щось зро­бити. Себто саме воля Ксаїди дозволила їм (або змусила їх) розтоптати чарівницю. Щоправда, здатність до тривалих розмислів не належала до найсильніших рис трьох панів лицарів, отож вони лише знизали плечима і облишили зай­ві думки. Трохи порадившись, що ж робити далі, вони дій­шли висновку, що військова виправа, судячи з усього, за­вершилася. Відтак вони розпустили залишки війська, по­радивши всім іти, звідки прийшли. Самі ж лицарі, позаяк присягали Бастіянові на вірність і не хотіли ламати прися­гу, постановили шукати його по цілій Фантазії. Так і не дійшовши згоди, де саме шукати, лицарі вирішили, що ко­жен із них шукатиме Бастіяна самотужки.

Вони попрощалися і попленталися - кожен в інший бік, кожен своєю дорогою.

Гісбальд, Гідорн і Гікріон пережили ще чимало пригод, і в Фантазії досі побутує безліч оповідок про їхні блукання і безглузді пошуки. Утім, це вже зовсім інша історія, і її краще розповісти якось іншим разом.