Нескінченна історія

Що ж до чорних панцерних напіввелетнів, то вони так і залишилися стояти там, на тому пустищі, неподалік від Міста Колишніх Королів. Під дощем і снігом вони іржаві­ють, а відтак поступово осідають, заглиблюючись у землю: котрийсь - рівніше, а котрийсь - перехняблено. Та ще й досі на тому місці можна побачити чимало напіввелетнів у ла­тах. Воно має недобру славу, мандрівники оминають його десятою дорогою...

Проте повернімося до Бастіяна.

Йдучи звивистою стежкою крізь трояндові хащі, він побачив щось, що його невимовно здивувало, бо ніколи ра­ніше у своїх мандрах Фантазією він не бачив нічого подіб­ного. Бастіян побачив вказівний знак у формі руки, і ця рука пальцем вказувала напрям.

Під знаком було написано: «До Дому Змін».

Бастіян неквапно пішов у той бік. Він вдихав пахощі безлічі руж і відчував, як прибуває його радості; в нього з’явилося відчуття, що десь там на нього чекає якась радіс­на несподіванка.

Врешті-решт він ступив на пряму, як стріла, алею, об­саджену деревами з кулястими кронами. З гілок цих дерев щедро звисали рум’яні, схожі на яблука, плоди. А в самісі­нькому кінці алеї виднівся будиночок. Підійшовши ближ­че, Бастіян виявив, що то, либонь, найкумедніший дім, який він бачив у своєму житті. Гостроверхий дах, мов ніч­ний ковпак, сидів на будівлі, що чимось нагадувала велете­нський гарбуз, бо була навдивовижу куляста, а її стіни у багатьох місцях прикрашали ґулі та виступи - так би мови­ти, товстенькі «черевця», і це робило будиночок присадку­ватим і на вигляд дуже затишним. Були там і кілька віко­нець та двері, все якесь кривувате, так ніби хтось прорізав ці отвори в гарбузі, ще й доволі невміло.