Нескінченна історія
- Автор: Энде Михаэль Андреас Гельмут
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Старого лева
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Нескінченна історія». Краткое содержание книги:
Сказавши це, Квітуча Жінка, усміхаючись, подивилася на свого гостя довгим поглядом. А він кілька разів проковтнув слину, й лише тоді сказав:
- Так звуть мене.
- Ось бачиш! - втішилася жінка, анітрохи не здивувавшись.
Пуп’янки на її капелюсі та сукні враз усі одночасно розпустилися і зацвіли.
- Але ж сто років, - непевно заперечив Бастіян, - я у Фантазії, напевне, ще не пробув.
- О, насправді ми чекаємо на тебе набагато довше, - відповіла вона. - Ще моя бабуся і бабуся моєї бабусі чекали на тебе. А тепер, як бачиш, я розповідаю тобі історію начебто нову, та в ній ідеться про сиву давнину.
Бастіянові пригадалися слова Ґраоґрамана; Бастіян тоді перебував на самому початку своєї подорожі. Тепер йому і справді здавалося, що минуло сто років.
- Ох, я ж досі не сказала, як називаюся я. Я - Пані Аюола.
Бастіян повторив це ім’я, він трохи затинався, але нарешті йому вдалося вимовити правильно.
Тоді хлопець простяг руку по наступний плід. Вкусив - і йому здалося, що власне цей плід - той, що його він їв саме в цю мить, - найсмачніший з усіх. Щоправда, його трохи занепокоїло, що цей фрукт - передостанній.
- Хочеш іще? - спитала Пані Аюола, помітивши його погляд. Бастіян кивнув. Тоді вона сягнула руками до свого капелюха та сукні - і нарвала звідти плодів, наповнивши ними полумисок.
- Невже ці плоди ростуть у тебе на капелюсі? - поцікавився приголомшений Бастіян.
- Як це - на капелюсі? - Пані Аюола, не розуміючи, подивилася на нього. А тоді вибухнула дзвінким і щирим сміхом. - А-а-а, ти, напевно, подумав, що те, що я ношу на голові, - капелюх? Ні-ні, мій хороший, усе це росте просто з мене. Так, як із тебе росте волосся. Як бачиш, я надзвичайно рада, що ти нарешті прийшов, тому й розквітаю. Якби я засмутилася, усе б зів’яло. Але прошу тебе, не забувай їсти!
- Ну, не знаю, - збентежено відказав Бастіян. - Як же можна їсти щось, що виходить із когось?
- Чому б і ні? - запитала Пані Аюола. - Адже немовлята ссуть материнське молоко. І це прекрасно.
- Так, звичайно, - не здавався Бастіян, трохи заша- рівшись, - але тільки поки вони ще зовсім малі.
- У такому разі, - сяючи, мовила йому Пані Аюола, зараз ти станеш зовсім маленьким, хороший мій хлопчику.
Бастіян узявся за наступний плід, а Пані Аюола ще більше зраділа і ще пишніше розквітла.
Трохи помовчавши, вона сказала:
- Здається, він дуже хоче, щоби ми перейшли до сусідньої кімнати. Мабуть, він щось для тебе підготував.
- Хто? - спитав Бастіян, роззираючись довкола.
- Дім Змін, - незворушно пояснила Пані Аюола.
І справді, відбувалося щось дивне. Кімната змінилася, Бастіян помітив це щойно тепер. Стеля стрімко піднялася вгору, зате стіни з трьох боків майже впритул присунулися до столу. Двері на четвертій стіні раптом розчинилися.
Пані Аюола підвелася - лише зараз стало видно, яка вона висока, - і запропонувала:
- Ходімо! Він страшенний упертюх. І раз уже вбив собі в голову якусь несподіванку, краще йому не перечити і не опиратися. Хай діється його воля! До речі, він здебільшого має на думці щось приємне. І все робить із найкращими намірами.
Вона вийшла з кімнати у відчинені двері. Бастіян пішов за нею, завбачливо прихопивши полумисок із плодами.
Ця нова кімната, велика, мов зала, очевидно, була їдальнею, вона чомусь здалася Бастіянові знайомою.
Бентежило тільки те, що всі меблі, які тут стояли, в тому числі стіл і стільці, були якісь велетенські - надто великі, щоби Бастіян міг на них вилізти.
- Диви на нього! - весело вигукнула Пані Аюола. - Дім Змін постійно вигадує щось нове. Він придумав і зробив для тебе кімнату, але не просту, а таку, якою її бачать малесенькі дітки.
- Як це? - запитав Бастіян. - Хіба раніше цієї зали тут не було?
- Звісно ж, ні, - відповіла Пані Аюола. - Щоб ти знав, Дім Змін вельми діяльний і рухливий. У свій спосіб він із приємністю бере участь у нашій розмові. Здається, цим він хоче щось тобі сказати.
Квітуча Жінка вмостилася на одному зі стільців коло столу, в той час як Бастіян марно намагався вибратися на інший.
Пані Аюолі довелось його підсадити, та навіть і тоді він ледве досягав носом до стільниці.
Хлопець був дуже радий, що прихопив зі собою полумисок із плодами, - той лежав у нього на колінах. Адже якби ці плоди лежали на столі, він не зміг би до них дотягнутися.
- І часто тобі доводиться переходити з кімнати в кімнату? - поцікавився він.
- І часто, і нечасто, - відповіла Пані Аюола. - Щонайбільше три-чотири рази на день. Але іноді Дім Змін влаштовує собі невеличку забаву. Тоді всі кімнати переплутуються, і все в них стає навиворіт: підлога вгорі, а стеля внизу, або щось інше в такому ж дусі. Одначе Дім Змін чимось таким розважається нечасто, до того ж, одразу вгамовується, коли я на нього нагримаю. Насправді Дім Змін - дуже милий, добрий і приємний будиночок, і зазвичай мені в ньому надзвичайно затишно. Нам дуже весело вдвох.