Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку

Негайного реформування потребували й апеляційні судові установи. Адже на момент утворення УНР територія України підпадала під юрисдикцію 4-х Судових палат. Із них Новочеркаська палата розміщувалася поза межами України, а юрисдикція останніх трьох поширювалася, крім українських територій, також і на неукраїнські: Київської — на Могилевську губернію, Харківської — на Орловську, Курську, Воронізьку, Одеської — на Бессарабію і Кримський півострів. І навпаки, до проведення судової реформи Сімферопольський і Таганрозький окружні суди перебували поза межами України, однак їхня компетенція поширювалась і на українські території: Таганрозького суду — на Бердянський повіт Таврійської губернії та Маріупольський повіт Катеринославської губернії, Сімферопольського — на Мелітопольський повіт Таврійської губернії[690].

Центральна Рада не мала повноважень для реформування Судових палат, які не були органами влади УНР. Тому Закон Про заведення апеляційних судів від 17 грудня 1917 р. припинив на українських територіях діяльність Судових палат у справах, належних до компетенції апеляційних судів. Натомість мали бути засновані три апеляційні суди за такою територіальною підсудністю: «Київський — для територій нинішніх губерній Київської, Полтавської, Чернігівської, Волинської і Подільської; Харківський — для території нинішніх губерній: Харківської і Катеринославської, а також Бердянського і Мелітопольського повітів Таврійської; і Одеський — для міста Одеси, нинішньої Херсонської губернії»[691]. До підвідомчості Київського апеляційного суду були віднесені також евакуйовані судові установи Холмщини та Підляшшя, щодо яких прийнято окрему резолюцію — до реального прилучення до УНР частини Холмщини і Підляшшя, де кількісно переважали українці, це населення та всі евакуйовані адміністративно-громадські установи підлягали «владі і опіці Генерального секретаріату України»[692].

Територія впливу Київського апеляційного суду свідомо була визначена значно більшою за територіальну юрисдикцію інших апеляційних установ. Адже зосередження більшої кількості юристів, які матимуть «постійну комунікацію з Генеральним Судом і кодифікаційною комісією при Секретарстві Юстиції», мало сприяти «скорішому і кращому виробленню права і судової практики України»[693]. При цьому, зазначав М. П. Чубинський, враховувалися й інтереси населення, адже Полтавська губернія перебувала від Києва на такий же відстані, що і від Харкова. Те саме можна сказати і про Подільську губернію, яка також передавалася з-під юрисдикції Одеського апеляційного суду до Київського. Отже, для мешканців «прилучення до Одеського і Харківського Апеляційних судів не давало б жодної вигоди і переваги перед прилученням до Київського Апеляційного суду».