Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи

Економо-фокуси

У наш час багато економістів (і майже всі нефахівці) звужують поняття економіки до економетрії[976]. Однак все більше переконуємося, що економічні (й інші) модельні методи прогнозування спрацьовують «добре», коли реальність (випадково, чи за збігом обставин?) поводиться відповідно до моделей, тобто якщо вона особливо не відхиляється від минулих спостережень, на основі яких побудовано ці моделі.

Парадоксально, що зловживання математикою, принаймні в економетрії, часто призводить до затуманювання реальності. Як пише лауреат Нобелівської премії з економіки Василь Леонтьєв, «некритичний ентузіазм математичного формулювання дуже часто має тенденцію прикривати собою ключові змістові нюанси аргументації, яка ховається за фасадом алгебраїчної символіки й «упевненості» ... у жодній іншій сфері емпіричного дослідження [як в економіці] не застосовувався такий масивний та софістикований статистичний апарат з такими іррелевантними результатами ... більшість з них [економічних моделей] просто бездумно масово продукуються без будь-якого практичного застосування»[977]. На думку відомого чесько-американського економіста Яна Кменти, деякі з економетричних моделей, які використовують часові ряди, навіть «ще більше віддаляють економетрію від економіки. Наприклад, досить складно повірити, що економіст з відповідною освітою може сказати про формування ВВП лиш те, що це результат впливу часового тренду й випадкових (стохастичних) коливань»[978]. Девід Гендрі[979] дотепно критикує цей підхід, проаналізувавши вплив опадів на інфляцію у Великій Британії. Вплив цей, як виявилося, дуже вагомий. Кінцевий результат дослідження Гендрі виявився набагато вагомішим, ніж результати дослідження, у якому намагалися пояснити інфляцію за допомогою кількості грошей в обігу. Смішно, чи не так? На жаль, економічні аналізи дуже часто дають нам такі ж вартісні результати, проте щодо менш очевидно абсурдних речей. Як після цього ми маємо з’ясувати, що ці результати інтуїтивно погані, якщо наші інституції мовчать (чи ми їм ставимо неправильні питання)? Тому математика — це всього лиш важливий інструмент економіста. Однак він би мав володіти ширшими суспільно-науковими та історичними знаннями. Тільки так він може відрізнити «абсурдні речі» від «більш достовірних» каузальностей. Саме людська істота всередині нас самих відрізняє нас від комп’ютерів.

Очевидно, найгостріше економетрію критикували в 1980 р., коли Джефрі Захс, Крістофер Сімс і Стефен Голдфельд написали, що «можна зайти ще далі й проголосити, що академіки з лав макроекономістів не лише засумнівалися у конвенційних методах (макроекономічного моделювання), але буквально дискредитували їх. Практика використання економетричних моделей для прогнозування можливих наслідків окремих політичних рішень ... загалом вважається невиправданою, чи навіть головною причиною сучасних проблем»[980].