Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи

Найбільше диво математичного мислення полягає в тому, що наш світ до певної міри й справді поводиться відповідно до цього абстрактного, суто людського винаходу. Чи принаймні справляє таке враження[964]. Греки знали про цю загадку й звертали велику увагу на те, щоб ці два світи (не) (поєднувалися). Тому що математика й числа мають такі характеристики: «Цифрові буття існують лише самі для себе, вони існують самі в собі, не вказують ні на що, нічого не представляють, не репрезентують, не маркують, не означають, окрім самих себе: вони повністю дані в думці, доступні інтелектуальній точці зору, їх можна пізнавати з них же самих»[965].

Пізніше відбулося «ототожнення природного світу зі світом геометричним ... професії, якими раніше всі гордували, які вважалися низькими — облік та бухгалтерія ... техніка та механіка — було не просто підвищено з низьких ремесел до високого мистецтва, але навіть до шляхетного статусу королівських наук математичних»[966]. Математика справді не винна, що її неправильно застосовують. Винними можуть бути помилково вибрані проксі, тобто замісні символи чисел, а також хибне застосування до реальної ситуації методу, який не підходить. Якщо впаде міст, то це помилка не математики, а будівельника, який неправильно нею скористався — і при цьому він міг не зробити жодної математичної помилки. У математиці не буває помилок, всі вони — від її неправильного застосування.

Математика—універсальна, проте, як і нову мову, нам потрібно вчити математику (її правила). У цьому її велика сила, втім, і небезпечна привабливість — коли вона починає вимагати більше, ніж їй належить. Часто саме надмірна гордість за позитивні властивості математики стає причиною того, що люди забувають про її слабкі місця, що, своєю чергою, призводить до певного «математичного пуризму», чи навіть «математичного екстремізму», який заперечує все з будь-якою мірою неточності чи суб’єктивності. Чиста математика, так само як економіка, не може бути лише доброю чи лише поганою (вона — і те, й інше).

Важливо зауважити, що навіть, незважаючи на свою універсальність, математика — не незмінна. Як і кожен створений конструкт, її потрібно заміняти, коли вона виходить з ладу. Якщо один механізм не справляється з тим, що ми за його допомогою хочемо робити, то вигадаємо новий. Ясна річ, певні частини математики, наприклад, алгебра — це лише мова, помічна тавтологія, інструмент, не варто сподіватися якогось дива. Однак геть інша ситуація — у підґрунті цієї конструкції. Час від часу нам потрібна «нова» математика, і довести це зовсім просто. Хоча б на прикладі парадоксу Рассела. Бертран Рассел продемонстрував, що тогочасні роздуми про множини призводять до небажаних (!) результатів. Іншими словами, і аналітична логіка підпорядковується глибшій, «інтуїтивній логіці» (хай яким парадоксальним здавалося б це словосполучення). Тому необхідно було сформувати нову теорію множин, у якій лише певні групи об’єктів можна вважати множинами[967]. Просто переставимо їх місцями так, щоб дійти бажаних висновків. Довелося змінити теорію, щоб позбутися парадоксу. Тобто питання не в тому, ми за чи проти математики, а в тому, яка саме математика нам потрібна.