Звіяні вітром. Кн.1
- Автор: Митчелл Маргарет
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- ISBN: 5-308-01143-5
- Переводчик: Ростислав Доценко
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Звіяні вітром. Кн.1». Краткое содержание книги:
Головне в романі — тема загальнолюдських цінностей і долі людей, захоплених могутнім виром історичних подій.
Для всіляких спекулянтів та гендлярів така ситуація була тільки наруч, і знайшлося чимало охочих нею скористатися. Водночас, у міру того як з харчами й одягом ставало скрутніше й ціни зростали, громадський осуд спекулянтів звучав усе голосніше й загрозливіше. На початку 1864 року досить було розгорнути будь-яку газету, як відразу впадала у вічі редакційна стаття з нищівними випадами проти спекулянтів, цих шулік та кровопивць, і з закликом до уряду притиснути їх твердою рукою. Уряд робив що міг, та зусилля ці були марні, бо його й без того з усіх боків обсідали клопоти.
Але ніким так не обурювались, як Ретом Батлером. Коли прориватися крізь блокаду стало справою надто небезпечною, він спродав свої судна і тепер відкрито взявся спекулювати харчами. Розповіді про нього, що доходили до Атланти з Річмонда й Вілмінгтона, примушували тих, хто раніше приймав його у своїх домах, паленіти з сорому.
Незважаючи, однак, на ці знегоди й прикрощі, населення Атланти з довоєнних десяти тисяч досі подвоїлося. Навіть сама блокада сприяла підвищенню престижу Атланти. Надбережні міста посідали панівне становище на Півдні як у торгівлі, так і в усьому іншому. Але тепер, коли порти заблокували, коли багато портових міст захопив або взяв в облогу супротивник, Південь міг покладатися тільки на власні сили. Якщо йшлося про перемогу у війні, то вирішального значення стали набирати внутрішні райони, і Атланта природно опинилася в центрі подій. Населення Атланти не меншою мірою, ніж інші міста Конфедерації, зазнавало труднощів, потерпало від нестачі харчів, від хвороб і смертей, але саме місто як таке радше виграло від війни, ніж програло. Серце Конфедерації — Атланта — билося повнокровно й ритмічно, а по залізницях-артеріях безнастанно рухався потік ешелонів з солдатами, амуніцією й товарами.
Іншим часом Скарлет гірко переживала б, що ходить у таких приношених сукнях і латаних черевичках, але тепер їй було до цього байдуже, бо ж той єдиний, чия думка для неї щось важила, однаково не міг її бачити. У житті Скарлет ці два місяці були чи не найщасливіші за кілька останніх років. Хіба ж вона не відчула, як збуджено забилося серце в Ешлі, коли її руки обвили його за шию? Хіба не бачила, який був розпач у його погляді, промовистішому за будь-які слова? Він кохає її. Певність у цьому сповнювала Скарлет такою радістю, що вона навіть подобрішала до Мелані. Її проймав жаль до неї — жаль із деякою домішкою погорди, що така Мелані сліпа й недалека.
«Хай-но тільки скінчиться війна! — думала Скарлет.— Коли вона скінчиться, тоді...»
Деколи, правда, шпигала її страхом інша думка: «Ну й що тоді?» Та вона проганяла цю думку від себе. Коли війна скінчиться, все якось та влаштується. Якщо Ешлі кохає її, він просто не зможе жити з Мелані.
Але ж розлучення — річ немислима, та й Еллен і Джералд, ревні католики, нізащо не дозволять їй вийти за розведеного. Адже це означало б відлучення від церкви! Скарлет не раз над цим замислювалась і нарешті вирішила, що коли доведеться вибирати між церквою й Ешлі, вона вибере Ешлі. Але то був би такий скандал! Розведені не тільки опиняються поза церквою, а й поза товариством. Ніхто їх не пускає до себе в дім. Однак заради Ешлі вона й на це піде. Заради нього вона ладна піти на будь-яку жертву.
Після війни все якось залагодиться. Якщо Ешлі по-справжньому кохає її, він знайде вихід. З кожним днем вона дедалі дужче впевнювала себе, що Ешлі кохає її і що він зуміє дати всьому раду, коли кінець кінцем янкі буде розбито. Правда, він сказав, що янкі «приперли нас до стіни». Але, на думку Скарлет, це він так собі бовкнув. Він був ту хвилину втомлений і пригнічений. Зрештою, Скарлет і не турбувало, хто там переможе. Головне, щоб війна швидше скінчилась і щоб Ешлі повернувся додому.
Та в березні, коли сльота тримала всіх у чотирьох стінах, Скарлет зазнала страшного удару. Мелані, зніяковіло опустивши голову — хоч сама аж сяяла з радощів і гордості,— повідомила Скарлет, що сподівається дитини.
— Доктор Мід каже, що це буде при кінці серпня або на початку вересня,— додала вона.— Я й сама здогадувалась, але до сьогодні не була певна. Ох Скарлет, хіба ж це не чудово? Я так заздрила тобі, люба, що ти маєш Вейда, і так хотіла й собі мати дитину. І страшенно боялася, що в мене зовсім не буде дітей, а я ж їх хочу мати цілий десяток!