Звіяні вітром. Кн.1
- Автор: Митчелл Маргарет
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- ISBN: 5-308-01143-5
- Переводчик: Ростислав Доценко
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Звіяні вітром. Кн.1». Краткое содержание книги:
Головне в романі — тема загальнолюдських цінностей і долі людей, захоплених могутнім виром історичних подій.
Кали Лінкольн відмовився від обміну полоненими, сподіваючись, що додатковий тягар на Конфедерацію утримувати й охороняти полонених північан прискорить кінець війни, в Андерсонвіллі, штат Джорджія, перебувало вже кілька тисяч бранців у синіх мундирах. Південські війська діставали тоді злиденну харчову пайку, навіть своїм хворим та пораненим не вистачало ліків і перев’язних засобів, тож мало що можна було виділити для полонених. Власне, їм перепадало те саме, що й солдатам у поході — жирна свинина та сушені боби, і янкі від такої дієти мерли як мухи, часом до сотні чоловік на день. Довідавшись про це, на Півночі розлютилися й погіршили умови утримання полонених південців, особливо у Рок-Айленді. Харчували там надголодь, одного коца давали на трьох, а віспа, пневмонія і тиф так розгулювали в таборі, що його прозвали «чумним». Три чверті полонених не вийшли звідти живцем.
І Ешлі опинився в такому страхітливому місці! Ешлі живий, але ж він поранений, і коли його відправили до Рок-Айленду, в Іллінойсі, певно, ще лежав глибокий сніг. Чи не помер він від ран, поки Рет дізнавався про його долю? Чи не скосила його віспа? Може, у нього запалення легенів, він лежить і марить і не має чим укритись?
— О капітане Батлер, невже нема ніякої ради... Чи не могли б ви скористатися своїм впливом, щоб його обміняли? — промовила Мелані.
— Містер Лінкольн, справедливий і милосердний, коли проливає рясні сльози над п’ятьма синами місіс Біксбі, не зронить ні сльозинки над тисячами янкі, що помирають в Андерсонвіллі,— відказав Рет, іронічно скрививши уста.— Як на нього, то хоч би вони й усі вимерли. Ніяких обмінів — такий наказ. Я... я ще не сказав вам про це, місіс Вілкс, то от зараз скажу: ваш чоловік, мав змогу вирватися з табору, але не скористався нагодою.
— Невже справді? — вигукнула Мелані з недовірою.
— Так, це правда. Янкі набирали загони охороняти фронтьєр[29] на Заході від індіанців, і вербували охочих серед конфедератів. Кожного полоненого, що складав присягу на вірність і погоджувався відслужити два роки в частинах, які борються проти індіанців, звільняли з табору й відправляли на Захід. Містер Вілкс відмовився.
— І як він міг так?..— не стрималася Скарлет.— Хіба не краще було б скласти присягу, а тоді, як звільниться З табору, втекти й вернутись додому?
Мелані накинулася на неї, мов маленька фурія:
— Як ти могла таке навіть подумати? Щоб він зрадив Конфедерацію, погодившись на цю ганебну присягу, а потім зламав своє слово, дане янкі? Та про мене, хай би він помер у Рок-Айленді, ніж став кривоприсяжником! Якби він помер у тюрмі, я б ним пишалася, але якби погодився на відступництво, я б не хотіла його й бачити. Повік! Він правильно зробив, що відмовився.
Проводжаючи Рета до дверей, Скарлет спитала його не без виклику:
— А ви на його місці — хіба ви не завербувалися б до янкі, щоб потім утекти, аніж дожидатися смерті в таборі?
— Звичайно, я б завербувався,— відповів Рет, зблиснувши зубами під чорною стяжкою вусів.
— Тоді чому ж Ешлі цього не зробив?
— Бо він джентльмен,— сказав Рет, і стільки він вклав цинізму й зневаги в це благородне слово, що Скарлет аж сторопіла.
Частина третя
Розділ XVII
Настав травень 1864 року — гарячий і сухий травень, що в’ялив квіти ще в пуп’янках,— і янкі під проводом генерала Шермана знову вступили до Джорджії поблизу Долтона, за сто миль на північний захід від Атланти. Поговорювали, що там, на кордоні між Джорджією й Теннессі, топитимуться важкі бої. Янкі стягували сили для удару по Західно-Атлантській залізниці, яка сполучала Атланту з Теннессі й Заходом — по тій самій залізниці, якою торік восени перекинули південські частини, що перемогли під Чікамаугою.
Однак передбачувані бої біля Долтона не викликали в Атланті особливої тривоги. Місце, де янкі зосереджували свої війська, лежало за кілька миль на південний схід від поля битви при Чікамаузі. Вони вже раз намагалися пробитися звідти гірськими стежками, і їх відкинули, тож так само відкинуть і вдруге.
В Атланті — та й в усій Джорджії — розуміли, що цей штат має занадто велику вагу для Конфедерації, і тому генерал Джо Джонсон не дозволить янкі довго залишатися в його межах. Бувалець Джо та його військо не пропустять жодного янкі на південь від Долтона, бо від того, як ітимуть справи у Джорджії, вельми багато що залежатиме. Цей ще не спустошений війною штат був для Конфедерації і величезною житницею, і механічною майстернею, і коморою. Звідси йшла значна частина пороху й амуніції для армії і більшість бавовняних, а також вовняних товарів. Поміж Атлантою й Долтоном було місто Ром, де на промислових підприємствах серед іншого виробляли гармати, і ще міста Ітова й Аллатуна з найбільшими чавуноливарними заводами на південь від Річмонда. Та й у самій Атланті містилися не тільки зброярні, не тільки майстерні, в яких виготовляли сідла й намети, але й найпотужніші на Півдні вальцювальні, головні залізничні депо та численні військові шпиталі. І ще ж Атланта була великою вузловою станцією, де схрещувалися чотири залізниці, життєво важливі для всієї Конфедерації.
29
В історії США так називалася порубіжна смуга, за якою жили аборигени-індіанці.