Звіяні вітром. Кн.1

— Не говори так! Не думай такого! Це недобрий знак! Швидше прокажи молитву!

— Краще вже ти помолись за мене й постав кілька свічок,— відказав він, усміхаючись на її ревне розпучливе благання.

Але вона ні слова не могла промовити, так налякало її видиво, що постало в уяві: Ешлі лежить мертвим десь далеко-далеко у снігах Вірджинії. А він тим часом говорив далі, і такий смуток, така безвихідь бриніли у нього в голосі, що страх її ще й посилився, заступивши собою гнів і розчарування.

— Отож тому я й звертаюся до тебе, Скарлет. Я не можу сказати, що трапиться зі мною чи з будь-ким із нас. Але коли настане кінець, я буду далеко звідси, якщо й виживу, занадто далеко, щоб подбати про Мелані.

— Коли настане... кінець?

— Кінець війни. А для нас це буде й кінець нашого світу.

— Але ж, Ешлі, невже ти думаєш, що янкі розіб’ють нас? Весь цей тиждень ти розповідав, яку силу має генерал Лі...

— Весь тиждень я брехав, як і всі хлопці, що приїздять з війська у відпустку. Навіщо було завчасу наганяти страху на Мелані й тітоньку Туп? Я, Скарлет, таки справді вважаю, що янкі приперли нас до стіни. Геттісберг — це початок кінця, хоч тут люди цього ще не усвідомлюють. Вони неспроможні збагнути справжнє наше становище, але... Дехто з солдатів у моїй частині вже зараз босий, Скарлет, а у Вірджинії снігу по коліна. І коли я бачу в цих бідолах відморожені ноги, завинуті в шмаття й мішковину, бачу, які криваві сліди вони полишають на снігу, тоді як у мене на ногах пара добрих чобіт... мені хочеться віддати чоботи комусь із них, а самому ходити босоніж, як і вони.

— Ой Ешлі, пообіцяй мені, що цього не зробиш!

— Коли я бачу це все й коли потім дивлюся на янкі — я переконуюся, що всьому кінець. Янкі ж тисячами наймають собі солдатів у Європі, Скарлет! Більшість полонених, яких ми недавно захопили, не вміють навіть розмовляти по-англійському. Це німці, поляки, запальні ірландці, що тільки й знають свою гельську мову[28]. Але коли ми втрачаємо солдата, нам уже ніким його замінити. І коли наше взуття розвалюється, нового нам нема де взяти. Нас загнано в глухий кут, Скарлет. Ми не в силі битися з усім світом.

Вона подумала в розпуці: «Та нехай уся ця Конфедерація розпадеться на порох! Нехай настане кінець світу, аби тільки ти зостався живий! Я не зможу жити, як тебе не стане!»

— Сподіваюся, Скарлет, ти нікому не розбазікаєш того, що почула від мене. Я не хочу наганяти страху на людей. Я й тебе, люба, не став би страхати цими балачками, але ж мені треба було пояснити, чому я прошу подбати про Мелані. Вона така тендітна й квола, а ти така сильна, Скарлет. Це для мене велика полегкість — знати, що ви будете разом, якщо зі мною щось станеться. Ти обіцяєш мені, Скарлет?

— Обіцяю! — скрикнула вона — в цю мить, бачачи смерть у нього за спиною, вона готова була що завгодно йому пообіцяти.— Ешлі, Ешлі! Я не можу тебе відпустити! Я просто не маю на це сили!