Доба безумства. Занепад і кінець Радянського Союзу
- Автор: Саттер Дэвид
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Дух і літера
- ISBN: 978-966-378-524-0
- Переводчик: Наталья Комарова
- Жанр: История
Электронная книга - «Доба безумства. Занепад і кінець Радянського Союзу». Краткое содержание книги:
За кілька місяців до того Вігілянський прочитав мемуари Керсновської про роки, проведені нею в сталінських таборах, доповнені сотнями малюнків із табірного життя, і вирішив спробувати знайти її. Він і раніше читав табірну літературу, але в творі Керсновської його вразило її твердження, нібито табірний досвід насправді наблизив в’язнів до Бога. Текст книжки — півтори тисячі машинописних сторінок — був завеликий для публікації в «Огоньку», але Вігілянський хотів опублікувати принаймні малюнки. Зважаючи на відсутність світлин або фільмів, які показували би сталінські табори, ці малюнки були безцінним історичним документом.
Керсновська, яка мала вже 83 роки, дивилася на Вігілянського із цікавістю. Востаннє її офіційно відвідували з нагоди її арешту. Тепер, після років у таборі й майже двох десятиліть праці шахтарем, вона була остаточно прикута до ліжка і не могла навіть сходити по воду до вуличної колонки.
Вігілянський став розповідати їй про «Огоньок». Сказав, що журнал не зупиниться, поки не викриє всіх злочинів сталінських часів. «Тепер немає чого боятися. Завдяки Горбачову можна говорити й робити все. Хто б міг це передбачити?»
На подив Вігілянського, Керсновська була, схоже, не дуже вражена. «Я не вірю цьому Горбачову, — сказала вона. — Він брехун, і якщо збрехав у чомусь одному, брехатиме і далі».
«Ваші малюнки — це потужна антисталінська пропаганда, — сказав Вігілянський. — Їх треба опублікувати».
«Я хочу опублікувати всю книжку. Публікація самих лише малюнків дасть неправильне уявлення».
«Але якщо малюнки будуть оприлюднені в “Огоньку”, Ви станете знаменитою. Буде легше знайти видавця для Вашої книжки».
Керсновська замовкла. Вігілянський знав від московських друзів, що побачити свою книжку опублікованою було для неї головною метою життя. Він кілька годин переконував її, що вона просто зобов’язана поділитися своїми малюнками з людьми. Нарешті, коли вже стемніло і в навколишніх будинках стали засвічуватися вікна, Керсновська погодилася дозволити публікацію своїх малюнків у журналі «Огоньок».
Раїса Бобкова, викладачка історії партії в Московському інституті торгівлі, була шокована новою інформацією в пресі. Це були статті про заборону генетики в СРСР, а також нові матеріали про революціонерів-більшовиків, в яких викривали їхню безжальність і жадобу влади. Впродовж багатьох років Раїса розповідала студентам про перевиконання першого та другого п’ятирічних планів у СРСР, а тепер дізналася, що вони не були виконані, й фактично економіка навіть не наблизилася до виконання їх. Вона роками вчила студентів, що в центрі уваги XIV з’їзду Комуністичної партії була індустріалізація, а з нової інформації виявлялося, що його справжньою метою було знищення Льва Каменева та Григорія Зінов’єва і що Сталін не лише змінив текст свого виступу на з’їзді, підготовлений до публікації, а й додав олівцем примітки: «Аплодисменти».
Раїсі було так соромно, що хотілося сховатися, хоча деякі питання, порушені в газетах, спадали їй на думку і раніше. Щотижня увага всіх в інституті була прикута до літературної рубрики журналу «Огоньок», де ті, хто пережив сталінські часи, описували свій досвід. Якось, після публікації в журналі серії статей про долю українських селян під час колективізації, в тому числі про масовий голод і канібалізм, одна з колег підійшла до Раїси в сльозах.
«Ти сьогодні бачила “Огоньок”?» — спитала вона.
«Так», — відповіла Раїса.
«Ну так мені здається, що всі ті роки, що ми присвятили викладанню, можна просто викреслити».
Спочатку Раїса продовжувала захищати партію. Під час однієї суперечки з подругою, Оленою Сухоруких, вона сказала: «Ми починали з нічого, і саме партія забезпечила наш добробут». Вона продовжувала також працювати над статтею про роль пропаганди, яка, на її думку, надихала молодь на політичну активність.
Однак минали місяці, потік викриттів перетворився на справжню повінь, і Раїса почала переглядати своє бачення дійсності. Вона замислювалася над природою людини та джерелами зла, над тим, що дозволяло одним людям маніпулювати іншими й перетворювати їх на сировину, призначену служити задоволенню їхніх амбіцій.
Якось вранці, в серпні 1990 року, Вігілянський несподівано побачив у своєму кабінеті в редакції «Огонька» молоду дівчину, яка тягла за собою величезний мішок із листами та телеграмами. Як лідер громадської кампанії за звільнення «Огонька» від партійного контролю, Вігілянський звертався до читачів із проханням надсилати листи підтримки, але він не очікував подібної реакції. Він підняв паперовий мішок на свій стіл і почав читати.