Доба безумства. Занепад і кінець Радянського Союзу
- Автор: Саттер Дэвид
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Дух і літера
- ISBN: 978-966-378-524-0
- Переводчик: Наталья Комарова
- Жанр: История
Электронная книга - «Доба безумства. Занепад і кінець Радянського Союзу». Краткое содержание книги:
Геннадій Марченко, викладач журналістики у МДУ, почав читати лекції з ідеологічної боротьби на початку 1980-х. Теми лекцій були ретельно підготовлені: існує кілька світів — світ капіталізму, світ соціалізму та якийсь третій світ, що ще не визначився, за який точиться безперервна боротьба; капіталізм збирається знищити соціалізм і примусити соціалістичні країни прийняти його ідеологію.
Інформацією Марченка забезпечував Московський міськком партії та газета «Аргументи та факти». Якщо відбувалися якісь зустрічі на вищому рівні, він описував у своїх лекціях, як виглядав президент США, скільки разів голови держав зустрілися між собою, щодо чого вони дійшли згоди, а в чому розійшлися. Він розповідав аудиторії, що американський президент подекуди запитує про дисидентів і голови держав часто обговорюють питання обміну.
Геннадій намагався зміцнити ідеологічну стійкість своїх слухачів. Він пояснював, що капіталісти прагнуть застосовувати проти Радянського Союзу психологічні методи впливу, зокрема шляхом поширення відповідної музики, футболок і таких фільмів, як «Роккі» та «Рембо». Сам він їх ніколи не бачив, але характеризував як ворожі соціалістичному світові й призначені послаблювати дух молоді. Він також часто згадував Всеволода Новгородцева, діджея Російської служби «Бі-Бі-Сі», з яким ніколи не зустрічався. Він описував звички Новгородцева, як той спілкується зі слухачами, жартує з ними, намагається створити невимушену атмосферу, але мета його програми, пояснював Марченко, — знущання з СРСР.
Коли настала гласність, Геннадій подумав, що це тимчасово. Він згадав кампанію «Нехай квітнуть сто квітів» у Китаї, коли інтелектуалів заохочували висловлювати свою думку, а потім їх піддали репресіям, і припускав, що те саме може відбутися й у Радянському Союзі. І все ж таки, коли стало з’являтися дедалі більше фактичної інформації, зокрема в ортодоксальних раніше «Аргументах і фактах», у Геннадія почали виникати сумніви. Політична атмосфера змінювалася. Слухачі на його лекціях почали ставити запитання. Вони запитували про боротьбу за владу в керівництві держави та про дружину Горбачова Раїсу. Людей обурювало те, що Раїса супроводжує Горбачова в його закордонних поїздках, і вони запитували: «Хто її обирав?»
У 1987 році СРСР припинив глушити західні радіостанції, а газети почали критикувати низький рівень життя в країні. Все це стало для Геннадія несподіванкою. Проте одного дня йому довелося пережити ще більший удар. В радянській пресі було опубліковано скорочену версію промови Рональда Рейгана — «головного імперіаліста». Рейган говорив про потребу встановлення культурних зв’язків, і, як стало відомо, цензура прибрала з тексту промови лише кілька абзаців про ситуацію з правами людини в СРСР.
Марченко і раніше мав сумніви щодо деяких аргументів, які використовував у своїх лекціях. Наприклад, він підозрював, що наявність державної власності не сприяє економічній ініціативності, але ніколи про це не говорив. Однак коли перебудова стала набирати сили, він став сміливішим. Від викриття ідеологічних ворогів він перейшов до самовикриття. Говорив, наприклад, що американська музика не має якогось значного ідеологічного впливу, а той факт, що хтось натягнув американські джинси на свої російські сідниці, не означає, що він став жертвою ідеологічної агресії.
Геннадій усвідомлював, що і в самих лекторів промиті мізки. Якось осіннього дня в 1987 році він розмовляв із викладачами Інституту залізничного транспорту на тему ідеологічної боротьби й уперше висловив думки, які визріли в його голові за останні два роки. Він сказав, що баланс сил у світі змінюється й потрібне не збройне протистояння, а контакти. Ідеологічна боротьба не зникне, але стане цивілізованою дискусією між людьми, які мають дещо спільне.
Промова Марченка викликала несамовитий протест, але це був певний акт самовизволення. Читаючи пізніше лекцію групі студентів, він поставив під сумнів головну ідею марксизму-ленінізму — нібито суспільство формує особистість людини. Він сказав, що ця марксистська концепція є надто вузькою і робить особу заручницею суспільства. В лекції на тему релігії Марченко заявив про потребу розглянути позитивні аспекти релігії, в тому числі очищення душі в спілкуванні з Богом й існування потужної релігійної мотивації впродовж усієї історії людства.
Мірою того, як лібералізація життя в СРСР посилювалася, а стосунки із Заходом стало покращувалися, лекції з ідеологічної боротьби, завжди добре відвідувані завдяки їхній агресивності, почали втрачати популярність. Водночас Марченко помітив, що інші лектори теж стали вільно висловлювати свої думки. В актових залах підприємств, в аудиторії товариства «Знання» біля площі Дзержинського лектори, що десятиліттями займалися протидією «західній пропаганді», яку їхні слухачі ніколи не мали нагоди почути, тепер стверджували, що настав час примирення із Заходом, що чимало з того, що на Заході писали про агресивну політику СРСР, відповідає дійсності.