Слідопит, або Суходільне море

— То виходь заміж, щоб було кого поважати! Ти ж знаєш, Мейбл, що моє життя не вічне: його або хвороба забере, або куля обірве. А ти молода, і тобі ще жити та й жити, і тому в тебе повинен бути хтось, хто б міг заступатися й піклуватися про тебе так само, як ти оце хочеш піклуватися про мене.

— І ви, тату, гадаєте,— лукаво усміхаючись, промовила Мейбл, перебираючи своїми пальчиками вузлуваті пальці батька й розглядаючи їх з такою увагою, ніби знайшла в них щось незвичайне,— і ви гадаєте, тату, що лише один Слідопит годиться мені в чоловіки? Адже він тільки на років десять чи дванадцять молодший за вас!

— Ну й що з того? Він вів стримане й фізично активне життя. Тут, дочко, треба дивитися не на роки, а на те, що він дужий. Чи, може, в тебе є на прикметі хтось інший, що заступився б за тебе в житті?

Але Мейбл не могла відповісти на це ствердно. Принаймні у неї не було ще нікого, хто сказав би їй про свій намір одружитися з нею, хоч вона, може, й мала з цього приводу якісь невизрілі ще остаточно надії та сподівання.

— Ні, тату, нема. Та ми балакаємо зараз не про когось там, а про Слідопита,— відповіла, ухиляючись від цього питання, Мейбл. — Якби він був молодший, то мені легше було б уявити його своїм чоловіком.

— А я тобі кажу, дочко, що головне — в здоров’ї та силі, і якщо виходити з цього, то Слідопит молодший за кожного другого з наших молодих офіцерів.

— Особливо за одного з них — поручника М’юра — він таки безперечно молодший, тату! — відказала Мейбл і так весело й щиро засміялася, ніби у неї на душі й справді було легко та весело.

— Безперечно... Якщо зважати на Слідопитову молодявість, то він годиться квартирмейстерові у внуки... Та він і так за нього молодший. Хай бог боронить, Мейбл, щоб ти стала коли дружиною офіцера. Принаймні доки ти не станеш дочкою офіцера.

— Я можу цього зовсім не боятися, тату, якщо вийду заміж за Слідопита,— відповіла Мейбл, знову лукаво зиркнувши батькові в вічі.

— Що ж, на королівській службі він, можливо, й не матиме офіцерського чину, але він уже тепер запанібрата навіть з генералами. Я б не боявся померти, Мейбл, якби ти була його дружиною.

— Тату!

— Знала б ти, з яким каменем на серці доводиться йти на бій, з гадкою, що твоя донька може залишитися сиротою, без заступника в житті!

— Я б усе на світі зробила, аби тільки зняти вам цей камінь з душі, дорогий мій таточку!

— Ти можеш це зробити, дочко,— відповів сержант, з ніжністю дивлячись на Мейбл,— але я не хотів би, щоб цей камінь з мого серця та ліг на твоє.

Він сказав це глухим і тремтливим голосом. Мейбл ще ніколи не бачила свого батька таким глибоко розчуленим. Під впливом глибоких переживань його завжди суворе обличчя розм’якло і тепер стало привабливе, як ніколи досі, і схвильованій до глибини душі Мейбл захотілося якомога швидше вгамувати його розтривожене серце.