Слідопит, або Суходільне море

— Взагалі, шуряче, над усіма головнокомандувачем буде один капрал. Історія вчить, що саме поділ влади найчастіше призводить до всіляких непорозумінь, а я хочу уникнути цієї небезпеки. Командуватиме усіма капрал, а ти будеш йому підказувати, особливо у справах, що стосуються човнів, з яких я одного залишаю тут, на той випадок, якщо б вам довелося звідси тікати. Капрала я добре знаю: він порядна людина і добрий солдат, і на нього можна цілком покластися, якщо не підпускати його близько до чарки з ромом. Не треба також забувати, що він шотландець, а отже — схильний легко піддатися впливові квартирмейстера, тож ви тут з Мейбл добре пильнуйте.

— Але нащо ви, тату, залишаєте нас тут? Я ж з тим і покинула місто, аби бути коло вас; чому б мені й цього разу не піти з вами?

— Ти молодця, Мейбл, уся в Дангемів! І все-таки тобі доведеться залишитися тут. Ми звідси вирушимо ще вдосвіта, аби, бува, надміру цікаві не запримітили, коли ми будемо виходити з нашої схованки. З собою ми беремо два найбільших човни, а вам залишаємо, третього і ще пірогу. Ми гадаємо непомітно увійти в протоку, якою здійснюють свої рейси французи, і там зробити засідку десь на тиждень, щоб вистежити ворожі судна, що, як нам здається, йдуть тим шляхом на Фронтенак, доставляючи силу різних товарів для індіян.

— А документи в тебе всі в порядку, шуряче?! — стурбовано запитав Кеп.— Ти ж, певне, знаєш, що захоплення суден у відкритому морі розцінюватиметься як піратство, якщо в тебе не буде документів, котрі потверджували б право здійснювати рейси на державному чи на приватному озброєному судні?

— Я мав честь бути удостоєним звання старшого сержанта п’ятдесят п’ятого полку самим полковником! — з гідністю відрубав, виструнчившись, Дангем.— І цього досить навіть для французького короля, а якщо ні, то в мене ще є спеціальне посвідчення від майора Данкена.

— Ну, а все-таки — документів на право водити в рейси озброєне судно в тебе ж так і нема?..

— Вистачить із мене й тих документів, які в мене є, шуряче. Найголовніше для його королівської величності у цій частині світу полягає в тому, щоб ми захопили всі ті судна і привели їх до Освего. їхні трюми забиті ковдрами, рушницями, амуніцією та різними цяцьками — одне слово, всіма тими предметами, за допомогою яких французи підцуплюють цих осоружних дикунів — своїх союзників і спонукають їх чинити всі ці злочини. Вони зневажають нашу святу віру та її заповіді, топчуть закони людськості і взагалі все, що є святого для людей. Обрізавши ворогові постачання, ми зірвемо його плани і виграємо час, тому що нових поставок з-за океану цієї осені вони вже одержати не встигнуть.

— Але ж, любий мій тату, хіба його величність англійський король не використовує індіян теж? — не без цікавості запитала Мейбл.

— Авжеж, використовує, дочко, але він,— хай благословить його бог,— має на це повне право. Бо ж велика різниця, хто використовує індіян у війні,— англійці чи французи. І це, либонь, кожному зрозуміло!