Слідопит, або Суходільне море

Їй здавалося, що на острові тепер не було жодної живої душі, хоча ще звечора в метушні прибуття й висадки здавалося, ніби тут вирує життя, від якого тепер не лишилося ніяких ознак, і наша героїня довго оглядалася довкола, сподіваючись знайти хоча б одну людину, щоб відігнати гнітюче почуття самотності. Потім, зрештою, вона таки побачила всіх, що зосталися на острові, довкола табірного багаття. Помітивши там і свого дядька, дівчина заспокоїлася і з цікавістю новоприбулої продовжувала далі розглядати нову для себе місцину. Крім Кепа та квартирмейстера, коло багаття були ще капрал, усі три вояки та солдатка, що стала за куховарку. Всі хатини стояли пусткою, а присадкуватий баштоподібний верх блокгауза мальовничо здіймався над кучерявим чагарником, який до самої половини заступав будівлю. Сонце латками освітлювало’ галявину, а над головою, на тлі бездонного блакитного неба, нависало зелене листяне шатро. На небі не було й хмаринки, і Мейбл потай у своїй душі сприйняла це за призвістку миру й безпеки.

Побачивши, що всі зайняті таким важливим для людини ділом, як сніданок, Мейбл непомітно прослизнула аж у кінець острівця, де за чагарниками та деревами зовсім сховалася з виду. Підійшовши до самісінького краю берега, вона порозхиляла навислі над водою кущі й задивилася, як одна по одній накочувалися й хлюпали в берег маленькі хвильки — слабенький відгомін великого збурення, що колихало озеро за яких п’ятдесят миль звідси. Перед нею всюди були картини, що милували око своєю красою, і наша героїня, жваво відгукуючись па все прекрасне, негайно визначила наймальовничіші місця краєвиду. Вона милувалася ними, проглядаючи вузькі прогалини поміж островами, і була перекопана, що досі піде не бачила чогось прекраснішого.

Милуючись отак мальовничим берегом найближчого острівця, що лежав, може, ярдів сто завдальшки, Мейбл раптом жахнулася: їй здалося, ніби якраз напроти, в кущах, які щільно оперізували острівець, ворухнулася людська постать. Хоч відстань до того берега була не така вже й мала, і дівчині, звісна річ, це могло й примаритися, тим більше, що всі її думки в ту мить були зосереджені на іншому, їй одначе здавалося, що вона не помилилася. Добре знаючи, що приналежність до жіночої статі не рятує її від кулі ірокеза, Мейбл мимохіть відсахнулася, маскуючи себе якомога щільніше галуззям і разом з тим не відриваючи погляду від підозрілого місця. Прочекавши даремно деякий час, вона вже вирішила була залишити свій спостережний пост і побігти розповісти дядькові про свої підозри, як раптом звідти хтось підняв над чагарником довгу вільхову гілку і ніби з дружнім наміром замахав до неї. Можна собі уявити, як це стривожило пашу героїню, необізнану із звичаями прикордонної війни; проте вона розуміла, що необхідно будь-що зберегти цілковите самовладання і діяти спокійно й обачно.