Слідопит, або Суходільне море

— Я й не заперечую цього, зовсім не заперечую, Ланді — значний стратег у малих справах, як і батько його — значний дідич у Шотландії. Я народився й виріс у їхньому маєтку і так давно вже разом з майором, що звик ставитися з повагою до кожного його слова і до кожного його вчинку. Ви ж, Слідопите, знаєте, що це просто моя слабина! А втім, цей пост міг бути вибраний з двох одно — або віслюком, або мудрим Соломоном. Адже погодьтеся самі: розташування його таки досить невдале, про що свідчить і суворий наказ Ланді дотримуватися остороги. Кругом аж кишить дикунами, котрі никають по всіх тисячі островах і навколишніх лісах, винюхуючи цей пост, про що Ланді має точні відомості з отриманих донесень. І тут ви могли б зробити п’ятдесят п’ятому полкові найбільшу послугу — завести їх якнайдалі від острова. Як на те лихо, сержант Дан- гем чомусь утовкмачив собі в голову, ніби небезпеки слід чекати лише з верхів’я річки, бо там, бачите, їхня фортеця і порт Фронтенак; тим часом досвід нас учить, що індіяни завжди з’являються звідти, звідкіля їх найменш очікуєш, а тому й цього разу їх треба остерігатися тільки з гирла річки. Тож беріть пірогу, рушайте вниз по течії поміж цими островами і повідомляйте нас, в разі наближення небезпеки, умовними сигналами. А якщо б ви до того ще обнишпорили й ліси на кілька миль у глиб суходолу, особливо в напрямку Йорка, то зібрані вами відомості були б ще вірогіднішими, а отже, й ціннішими.

— Саме там тепер розвідує Великий Змій, а що він добре знає місце нашого поста, то, безсумнівно, встигне вчасно попередити нас, якби ворог захотів обійти нас із цього боку.

— Зрештою, Слідопите, він усього-на-всього індіянин, а тут таке діло, яке вимагає хисту білої людини. Ланді буде довіку вдячний тому, хто з честю виконає цю невеличку експедицію. Відверто кажучи, друже, він уже й сам жалкує, що зв’язав собі нею руки, але він такий само впертий, як і його батько, старий лорд, і ніколи не визнає своєї помилки, навіть коли це ясно, як божий день.

Квартирмейстер невідступно продовжував умовляти Слідопита, аби той негайно покинув острів, удаючись при цьому до перших-ліпших доказів, часом суперечачи самому собі, а часто-густо наводячи одні мотиви, щоб тут-таки, наступної миті, відкинути їх іншими; і одначе, попри всю свою наївну довірливість, не можна сказати, щоб Слідопит не помічав цих суперечностей у міркуваннях поручника; проте він не підозрював, що ці суперечності в нього — наслідок нестримного бажання випхати розвідника з острова і в такий спосіб позбутися суперника. На ці М’юрові підступи Слідопит відповів щирою відвертістю, а надуманим умотивуванням протиставив незаперечні факти, залишаючись, однак, і далі сліпим до ницих замірів поручника. Щоправда, він лише не підозрював, чого саме хотів М’юр, але чудово бачив його викрутаси. Зрештою, скінчилося все тим, що після довгої балаканини обидва розійшлися, кожен залишившись при своїх поглядах і затаївши недовір’я один до одного з тією, проте, різницею, що у Слідопита це недовір’я (як і взагалі всі почування цієї людини) було пряме, безстороннє і щире.