Планета Новорічних Ялинок (збірка)
- Автор: Родари Джанни
- Год: 1997
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- Переводчик: Анатолій Іллічевський
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Планета Новорічних Ялинок (збірка)». Краткое содержание книги:
- Поважні синьйори,- звернувся він після цього до присутніх,- якщо ви бажаєте доброї кави, щоб прополоскати свої мізки, я приготую її вам швидше, ніж за хвилину. Якщо кожному з вас захочеться мати коня для полювання на лисиць, я вам намалюю по скакунові найчистокровнішої породи. Ну а про гармати вам доведеться забути. Від мене ви їх ніколи не одержите!
Тут зчинився страшний розгардіяш. Усі враз загорлали, загрюкали кулаками об стіл. А Джакомоне, щоб не завдати собі болю, підкликав слугу і вперіщив його з усієї сили кулаком по спині.
- Голову, голову йому зітнути з плеч! - лунало звідусіль.
- Вчинимо так,- сказав нарешті Джакомоне.- Голову зітнути ми завжди встигнемо. А поки що дамо йому час дещо зважити. Оскільки цей чоловік - геніальний художник, він не зовсім нормальний. Отож посадимо його на кілька днів до божевільні.
Придворні невдоволено загули, вважаючи цей вирок занадто м'яким. Але швидко принишкли, знаючи круту вдачу Джакомоне.
- Поки що,- вів далі король,- художникові не дозволяється малювати ні олівцем, ні фарбами.
І от Бананіто посадили в божевільню в одиночку. Йому заборонили мати при собі папір, олівці, фарби й пензлі. [357]
Не було в камері й шматочка цегли чи крейди. На оббитих повстю стінах можна було малювати хіба що власною кров'ю. Бананіто мусив хоч-не-хоч змиритися з тим, що йому за цих умов не вдасться створити нічого нового.
Він простягся на нарах, поклавши руки під голову, і втупився поглядом у свіжопобілену стелю. В уяві поставали, змінюючи одне одне, чудові видіння. Це були картини, яким він дасть життя, коли вирветься звідси. А в тому, що він вирветься з неволі, Бананіто не сумнівався ні хвилини.
І він мав слушність, бо дехто вже намагався прийти йому на допомогу. Ім'я цього рятівника у вас, напевне, вже крутиться на кінчику язика. Авжеж, ви вгадали: це наш давній і добрий знайомий Шкандибчик.
Шкандибчик для свого рятунку знову ховається в рисунку
Коли у домі Бенвенуто Ніколи-Не-Сідай, де Джель-соміно лікував своє коліно, дізналися, що Бананіто став міністром, Шкандибчик вирішив піти до нього і вручити петицію про звільнення тітки Кукурудзи й Ромолетти. На жаль, він прибув до палацу, коли щаслива зірка Бананіто вже зайшла - швидше, аніж щербатий місяць.
- Якщо хочеш бачити Бананіто,- сказали йому вартові, єхидно посміхаючись,- іди в божевільню. Але хто-зна, чи пустять тебе туди? От хіба що, коли й ти божевільний...
Шкандибчик довго вагався, як йому краще зробити: прикинутися самому божевільним чи спробувати залізти в божевільню якимсь іншим шляхом.
- Лапки мої, виручайте,- вирішив він нарешті.- Тепер, коли вас у мене чотири, вам буде легше видертися по стінах.
Божевільня розміщувалася у похмурому, схожому на фортецю квадратної форми будинку, який був оточений зусібіч глибоким ровом з водою. Шкандибчикові довелося змиритися з холодною купіллю. Він пірнув у воду, швидко переплив на другий бік, видерся по стіні й шмигнув у перше відчинене вікно, що виявилося кухонним. Кухарі й [358] обслуга - всі пішли спати, і в кухні зостався тільки один хлопчина, який мив підлогу. Побачивши кота, він закричав:
- Тпрусь, поганцю! Мав би вже знати, що тут ніколи не лишається недоїдків!
І справді, бідний хлопець був завжди такий голодний, що доїдав усі залишки в мисках, не гребуючи й кістками від риби. Проганяючи кота, щоб він, бува, не схопив зібраних недоїдків, хлопець ненароком прочинив двері, що виходили у довгий коридор. Праворуч і ліворуч уздовж нього тяглися палати для божевільних, або, точніше, ув'язнених. Божевільними вони не були. Єдиною їхньою провиною було те, що вони якось сказали правду і їх, як на зло, почули жандарми короля Джакомоне.
Деякі палати були відгороджені від коридора лише міцними ґратами. Інші виявилися зачиненими масивними залізними дверима, у яких відкривалося тільки віконце, що через нього подавали їжу.
Саме в одній із таких палат Шкандибчик побачив кошенят тітки Кукурудзи і, на свій великий подив, доброго собаку Дружка. Вони спали, поклавши голови на хвіст одне одного, і хтозна, що їм снилося. Шкандибчикові забракло сміливості збудити їх, адже зараз він усе одно не міг їм нічим допомогти. У тій же палаті, як ви пам'ятаєте, сидів і донощик Калімеро Вексель, який ще не спав і, ледве забачивши Шкандибчика, заходився слізно його благати:
- Братику, принеси мені мишу, адже ти на волі! Або хоч мишеня! Відколи вже у мої пазури не попадається й поганенька.