Планета Новорічних Ялинок (збірка)
- Автор: Родари Джанни
- Год: 1997
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- Переводчик: Анатолій Іллічевський
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Планета Новорічних Ялинок (збірка)». Краткое содержание книги:
- Я справді чую аромат фіалок,- здивовано прошепотів один із робітників.
- Називай їх краще гарбузами, якщо не хочеш опинитися у в'язниці,- застеріг його товариш.- А зрештою, твоя правда: таки пахне фіалками.
Усі стояли довкола Бананіто затамувавши подих. Чути було тільки, як пошкрябує по камені крейда і як із кожним синім штрихом наростають пахощі фіалок. Робітники були приголомшені. Вони то перекладали з руки в руку вузлики з сніданками, то вдавали, ніби перевіряють, чи добре накачані шини у велосипедах, а самі не пропускали жодного поруху Бананіто і з приємністю вдихали пахощі, які звеселяли їхні серця. [349]
Пролунав гудок, але ніхто з робітників і з місця не зрушив, щоб поспішити на роботу. Натомість почулися вигуки: «От молодчина!» Бананіто аж тепер підвів голову і побачив очі своїх глядачів. У них він прочитав стільки захоплення, що від несподіванки аж злякався. Хутенько позбиравши свої кольорові крейдяні палички, він пішов геть.
Один із робітників наздогнав його і сказав:
- Що ти робиш? Чого тікаєш? Ще хвилина - і ми віддали б тобі усі свої гроші. Адже ми ніколи не бачили таких чудових малюнків.
- Дякую! - квапливо відповів Бананіто.- Мені нічого від вас не треба. Дякую.
І перейшов на протилежний бік вулиці, щоб побути самому.
Серце в нього билося так шалено, що можна було помітити, як у тому місці на грудях піднімається куртка - ніби там ховалося кошеня. Художник був по-справжньому щасливий!
Він довгенько блукав містом, не наважуючись узятися за новий малюнок. Сотні думок роїлися у нього у голові, і жодна з них його не задовольняла.
Аж ось йому на очі потрапив собака і викликав бурю натхнення. Бананіто присів навшпиньки на тротуарі на тому самому місці, де йому сяйнула ця думка, і заходився малювати.
У місті завжди є люди, що не мають іншої роботи, як швендяти вулицями,- перехожі за професією, а можливо, просто безробітні. І ось знову довкола Бананіто зібралася юрба підбрехачів.
- Диви-но, який оригінал - малює кота. Так наче в нас мало живих, що блукають подвір'ями.
- Це буде не простий кіт,- весело відповів Бананіто.
- Чули? Не простий! А який же він буде? Може, в чоботях?
Проте всі размови враз урвалися, мов за помахом чарівної палички, коли собака, ледве Бананіто домалював йому хвоста, схопився на всі чотири лапи і радісно загавкав. Від подиву натовп аж заревів, і наче з-під землі виринув поліцейський: [350]
- Що таке? Що тут скоїлося? А, бачу, бачу! Власне, чую: гавкає кіт. Мало нам нявкучих собак! Чий це кіт?
Натовп умить розсіявся - нікому не хотілося зоставатися за свідка. Тільки один бідолаха, що в ту мить випадково опинився біля поліцейського, не встиг вислизнути, бо той міцно схопив його за руку.
- Його кіт,- пошепки промовив він, глянувши спідлоба на Бананіто.
Поліцейський відпустив неборака і взяв за руку Бананіто.
- Йди за мною! - звелів він.
Бананіто не дав себе упрохувати. Він поскладав у кишеню шматочки кольорової крейди і пішов за поліцейським, не втрачаючи веселого настрою. А собака, задерши хвіст, дременув геть.
Чекаючи, поки його викличе на допит начальник поліції, Бананіто змушений був сидіти в одиночній камері. Проте руки в нього аж свербіли від бажання працювати. Він намалював пташку й випустив її. Але вона не схотіла розлучатися з художником, а пурхнула йому на плече й заходилася легенько подзьобувати його у вухо.
- Я все зрозумів,- промовив Бананіто.- Ти хочеш їсти.
І він умить намалював купку проса. Це нагадало йому самому, що він сьогодні ще не снідав.
- З мене, мабуть, вистачить двох засмажених яєць та золотисто-жовтого персика на закуску.
Бананіто намалював усе, що сам собі замовив, і невдовзі апетитний запах пішов по камері, проник за двері й залоскотав ніздрі тюремному наглядачеві.
- Гм... Що за смакота! - промовив він, пожадливо втягуючи ніздрями апетитні пахощі.
Раптом йому закралася підозра. Він одразу ж відкрив оглядове вічко в дверях і зазирнув у камеру. Побачивши заарештованого, який з великим задоволенням уминав смаженю, він аж остовпів. З таким виразом надзвичайного здивування на обличчі його і застав начальник поліції.