Планета Новорічних Ялинок (збірка)
- Автор: Родари Джанни
- Год: 1997
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- Переводчик: Анатолій Іллічевський
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Планета Новорічних Ялинок (збірка)». Краткое содержание книги:
Нічний сторож зупинився біля візочка і став роздивлятися.
- Старий лахмітник, певне, живе тут,- сказав він.- Треба його оштрафувати за те, що покинув візка посеред провулка. Але він добрий дідок. Удам, що я нічого нічого помітив.
Бідолашний Бенвенуто, у його помешканні для ньогд не знайшлося навіть канапи. Довелося покласти небіжчика просто на підлогу, підмостити в голови трохи лахміття.
Поховали Бенвенуто через два дні після тих великий подій, про які ви ще нічого не знаєте і про які прочитаєте [366] в наступних розділах. На похорон прийшли тисячі й тисячі людей, проте від горя ніхто не міг говорити, хоч багато кому було що розповісти про безліч добрих справ, які зробив за своє життя цей простий лахмітник.
Саме на цьому похороні Джельсоміно вперше заспівав, нічого не розбивши. Голос у нього був такий же сильний, як і досі, але звучав набагато ніжніше, і всі, хто його слухав, відчували, що добрішають серцем.
Але до цього, як я вже сказав вам, сталося багато інших подій. Найперше, Джельсоміно й Бананіто помітили, що нема Шкандибчика. В метушні цих жалобних днів вони не завважили, що Шкандибчик зник.
- Він був зі мною у візку,- сказав Бананіто.- Звісно, під купою лахміття ми не могли бачити один одного. Але уяви собі, я чув, як він десь на півдорозі гучно чмихнув.
- Мабуть, він десь ускочив у халепу,- відповів Джельсоміно.
- А може, він вернувся до божевільні, щоб визволити звідти тітку Кукурудзу й Ромолетту?
- Усі щось роблять,- скрушно мовив Джельсоміно.- Один тільки я байдикую і здатний лише трощити люстри та лякати людей.
Ніхто ще ніколи не бачив його в такому відчаї. Та саме цієї миті йому сяйнула смілива, яскрава, як зірка першої величини, думка.
- Та ні! - раптом вигукнув він.- Ми ще побачимо, на що я здатний!
- Ти куди? - з тривогою спитав Бананіто, побачивши, що Джельсоміно встає і надягає піджака.
- Тепер настала моя черга,- відповів Джельсоміно.- Не виходь поки що з дому, тебе шукають стражники. Але ти про мене ще почуєш. О, це будуть незвичайні вісті!
Тут Джельсоміно прийняв рішенець: в'язнів звільнити - й божевільні кінець
Після переполоху, що його викликала втеча Бананіто,
У божевільні знову настав спокій. У палатах, камерах
а коридорах усі поснули. Не спав тільки бідолашний [367] кухарчук, що прибирав кухню. Йому не давав заснути постійний голод, і він цілими ночами бабрався у покидьках, шукаючи чогось їстівного. Його не цікавили ні Бана-ніто з котом, ні ті, що, за ними погналися. Правда, невдовзі його увагу привернув один малий дивак - років на вісім, а то й менше, який, ставши посеред майдану, перед божевільнею, заходився співати.
Кухарчук, що саме хрумав картопляне лушпиння, глянув на нього і похитав головою:
- Оцей і справді збожеволів. Де це чувано: співати серенади не вродливим дівчатам, а під вікнами божевільні? Зрештою, це його справа. Але який могутній голос! Б'юсь об заклад - зараз дивака схоплять стражники.
Та стражники, вибігавши ніч за Шкандибчиком, спали як убиті.
Джельсоміно спочатку співав упівсили, щоб перевірити свої голосові зв'язки. Упевнившись, що з ними усе гаразд, він набрав повні груди повітря і заспівав гучніше. Тут кухарчук роззявив від подиву рот, забувши про своє лушпиння.
- Дивна річ, слухаючи його, майже забуваєш про голод.
Цієї миті шибки у вікні, перед яким він стояв, посипалися і одна скалка мало не встромилася йому в носа.
- Гей, хто там жбурляє каміння?
І відразу ж у різних місцях величезної похмурої будівлі, на всіх поверхах забряжчали й почали вилітати одна за одною шибки. Перелякані наглядачі кинулися до палат і камер, вирішивши, що в'язні зчинили бунт. Але їм довелося швидко змінити свою думку. Справді, в'язні хоч і попрокидалися, проте були цілком спокійні і з насолодою слухали Джельсомінову серенаду.
- Хто це тут трощить шибки? - кричали наглядачі.
- Тихше ви! - почулося у відповідь звідусіль.- Дайте послухати пісню. Нащо нам шибки? Без них навіть краще чути.
Потім стали розлітатися на шматки й грати на вікнах: товсте пруття ламалося, мов сірники, падало з вікон у рів з водою і йшло на дно. [368]
Коли директор божевільні почув, що сталося, він затремтів, мов у пропасниці.