Планета Новорічних Ялинок (збірка)
- Автор: Родари Джанни
- Год: 1997
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- Переводчик: Анатолій Іллічевський
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Планета Новорічних Ялинок (збірка)». Краткое содержание книги:
- Оце так новина! - закричав він, не тямлячи себе від обурення.- Це просто нечувано! Виявляється, ми носимо в'язням страви з ресторану!
- Та ні... Та ні...- бурчав, заїкаючись, наглядач. [352]
- Ти що, тюремного статуту не знаєш? Хліб і вода, вода і хліб - і більше нічого!
- Сам не знаю, як це вийшло,- спромігся нарешті виразно сказати наглядач.- Мабуть, він проніс яйця в кишені.
- А плиту теж у кишені? Бачу, тут за мою відсутність з'явилися новинки - камери з кухнею...
Та невдовзі начальник поліції сам переконався, що в камері не було ніякої плити. До того ж Бананіто, щоб виручити з біди зовсім не винного наглядача, вирішив признатися, як він роздобув собі їжу.
- Ти мене за дурня маєш,- сказав начальник поліції, з недовірою вислухавши Бананіто.- А що ти робитимеш, коли я накажу тобі приготувати камбалу під білим соусом?
Не сказавши й слова, Бананіто взяв аркуш чистого паперу і заходився малювати замовлену страву.
- Вам з петрушкою чи без петрушки? - спитав він, закінчуючи малюнок.
- Авжеж, з петрушкою,- відповів начальник поліції, презирливо всміхаючись.- Ти справді маєш мене за бовдура. Але запам'ятай: коли ти закінчиш малювати, я змушу тебе проковтнути увесь цей клапоть паперу.
Та щойно Бананіто закінчив малюнок, як з аркуша полинули лоскітливі пахощі смаженої камбали під білим соусом, а за мить перед витріщеними від подиву очима начальника поліції на столі вже парувала страва, щедро притрушена листям петрушки, яка, здавалося, сама промовляла: «Зробіть ласку, покуштуйте мене!»
- Смачного вам, синьйоре начальнику,- сказав Бананіто.- Страва готова!
- Мені щось перехотілося їсти,-буркнув начальник поліції, ковтаючи слину і потроху приходячи до тями від подиву.- Камбалу з'їсть наглядач. А ти йди за мною! - наказав він художникові.
Бананіто міністром зробили й так само зненацька в тюрму посадили
Начальник поліції не був дурнем, навпаки: він був великим хитруном.
«Цей художник,- міркував він, ведучи Бананіто до [353] себе в кабінет,- варт стільки золотих, скільки сам важить, а може, ще й більше. А позаяк у мене є досить великий сейф, то було б просто несправедливо, якби в нього не лягло кілька кілограмчиків золота. Там би воно надійно зберігалося, і його ніколи не погризли б миші. Та ще й король гарненько віддячить мені за таку знахідку». Проте його сподіванням не судилося здійснитися. Король Джакомоне, якому вже встигли про все доповісти, наказав негайно доставити до нього художника. А начальникові поліції він на прощання пообіцяв:
- За ваше відкриття ви матимете медаль за особливі заслуги.
- А що я з нею робитиму, з тією медаллю? - невдо-волено бурчав собі під ніс начальник поліції.- У мене тих картонних медалей назбиралося аж двадцять чотири. Якби були кульгаві столи, то хоч би попід ніжки попідсовував, аби вони не хилиталися.
Та хай собі начальник поліції бурчить і йде своєю дорогою. А ми краще побудемо при зустрічі Бананіто з самим королем Джакомоне.
Опинившись віч-на-віч із всемогутнім монархом, художник анітрохи не знітився. Він спокійнісінько відповідав на всі запитання, не відриваючи при цьому очей від захоплюючої оранжевої перуки, що сяяла у короля на голові, як вивершений помаранчами кошик на ринку.
- На що це ви так пильно задивляєтеся? - поцікавився король.
- Я милуюся вашими розкішними кучерями, ваша величносте.
- А ви змогли б намалювати такі самісінькі? Джакомоне мав потаємну надію, що Бананіто зуміє намалювати просто на лисині справжні кучері, які не треба буде перед сном знімати з голови і класти в комод.
- Таких гарних, як у вас, певно, не зумію,- нерішуче сказав Бананіто, сподіваючись цією відповіддю зробити королеві неабияку приємність.
У глибині душі художникові було навіть шкода цього неборака, якому лисина завдавала стільки прикрощів. Хоч багато хто стрижеться наголо, аби звільнити себе від зайвої мороки щодня розчісуватися. Та й судять про людей не за кольором їхнього чуба чи кіс. Правду [354] кажучи, якби Джакомоне навіть мав власні кучері, темні чи світлі, все одно він залишився б шахраєм і піратом, яким його всі знали.
Зітхнувши, Джакомоне вирішив відкласти на певний час заманливу думку прикрасити свою лису голову живим чубом. Натомість він задумав так використати талант Бананіто, щоб увійти в історію і мати славу справжнього великого короля.