Планета Новорічних Ялинок (збірка)
- Автор: Родари Джанни
- Год: 1997
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- Переводчик: Анатолій Іллічевський
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Планета Новорічних Ялинок (збірка)». Краткое содержание книги:
«Оцей таки справді збожеволів»,- подумав Шкандибчик.
У глибині коридора була загальна палата, в якій спала щонайменше сотня людей. Серед них були тітка Кукурудза й Ромолетта. Якби там горіло світло, Шкандибчик, напевне, побачив би їх. А тітка Кукурудза, коли б не спала, схопила б за своєю давньою звичкою Шкандибчика за хвіст. Але світло було погашене, і всі в'язні міцно спали, а разом з ними і Ромолетта. Шкандибчик пройшов навшпиньки через увесь довгий коридор і опинився перед сходами, що вели на верхній поверх. Після довгих пошуків [359] і блукань коридорами він нарешті знайшов палату, в якій було ув'язнено Бананіто.
Художник спокійно собі спав, поклавши руки під голову, і вві сні бачив захоплюючі картини, які мав намір у майбутньому намалювати. Раптом на одній із них утворилася порожнеча. Посеред розкішного букета квітів перед Бананіто постала голова кота, що нявкав точнісінько як Шкан-дибчик. Від несподіванки Бананіто прокинувся, глянув на двері й зрозумів, що він ще досі в божевільні. Проте оглядове віконце в дверях було відчинене, і в його вузенькому квадратику з'явилася голова Шкандибчика, який нявкав і далі уже наяву.
- Бананіто! Бананіто! Ну й міцно ж ти спиш!
- Боже мій! Кого я бачу! Даю голову відрубати, якщо це не Шкандибчикові вуса!
- Та прокинься нарешті! Ну звісно, це я, Шкандибчик, та ще й з тією самою лапкою, що ти мені домалював. Скажу тобі, служить вона хоч куди.
По цих словах Шкандибчик витягся, щоб пролізти крізь вузеньке віконце, стрибнув у палату-камеру і, підбігши до Бананіто, лизнув йому руку.
- Я прийшов, щоб допомогти тобі.
- Я тобі дуже вдячний. Але як ти це зробиш?
- Поки що не знаю. Сподіваюся, що мені вдасться вкрасти ключі в охоронців.
- Вони можуть прокинутися.
- Тоді прогризу дірку в дверях і витягну тебе звідси.
- Та коли б ти мав у запасі й десять років, то й тоді не прогриз би дірку в залізних дверях. Тут потрібне зовсім інше.
- Що саме?
- Напилок. От якби ти мені його роздобув, решту я зробив би сам.
- Тоді я побіжу шукати напилок.
- Усе було б значно простіше,- промовив Бананіто,- якби я зміг намалювати такий напилок. Але ці бандити не залишили мені навіть недогризка олівця.
- Ну, якщо тільки в цьому річ,- весело вигукнув Шкандибчик,- то тоді скористайся моїми лапами! Не забувай, що три з них намальовані крейдою, а четверта олійною фарбою. [360]
- Так, я пам'ятаю. Але боюся, щоб вони в тебе зовсім не стерлися.
Проте Шкандибчик не хотів слухати ніяких доказів.
- Не журися! Ти завжди мені зможеш намалювати нові.
- А як нам спуститися з вікна?
- Намалюєш парашута.
- А як перебратися через рів із водою?
- Намалюєш човника.
Коли Бананіто закінчив малювати все необхідне для втечі, від Шкандибчикової лапи залишився зовсім не придатний ні на що недогризок, так ніби йому зробили ампутацію.
- Тепер бачиш,- сказав Шкандибчик, усміхаючись,- як добре, що я не змінив свого ймення. Був я Шкандибчиг ком і Шкандибчиком лишуся.
- Хочеш, я тобі зараз же намалюю нову? - запропонував Бананіто.
- Нам нема коли. Мерщій до діла, поки не прокинулася варта.
Бананіто взявся працювати напилком. На щастя, він намалював такий напилок, який різав залізо, як м'якуш банана. За кілька хвилин у дверях було вирізано широкий отвір і наші друзі через нього вільно вийшли в коридор.
- Ходімо заберемо з собою тітку Кукурудзу і Ромолет-ту,- запропонував Шкандибчик.- А заодно прихопимо й кошенят.
Та різкий скрегіт напилка розбудив варту, і вона почала обхід, щоб знайти винуватців. Бананіто й Шкандибчик почули квапливі кроки вартових, що почали обнишпорювати всі коридори.
- Шукаймо хутчій дорогу до кухні,- шепнув Шкандибчик.- Якщо вже не можна втекти всім, то врятуймося хоч ми удвох. На волі ми принесемо більше користі, ніж тут, за ґратами.
Коли вони з'явилися на кухні, хлопчина, який уже домив підлогу, знову накинувся на Шкандибчика.
- Я ж тебе тільки що вигнав, ненажеро, а ти знов прийшов сюди і хочеш украсти в мене хліб? Геть звідси, через вікно! Якщо втопишся - туди тобі й дорога.
Він так розізлився на кота і так боявся, що він по- [361] цупить у нього недоїдки, що й не звернув уваги на Бана-ніто. А Бананіто тим часом пристебнув парашут, приготував човен і взяв на руки Шкандибчика.