Планета Новорічних Ялинок (збірка)
- Автор: Родари Джанни
- Год: 1997
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- Переводчик: Анатолій Іллічевський
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Планета Новорічних Ялинок (збірка)». Краткое содержание книги:
Скажіть востаннє: «Прощавай!» Бенвенуто Ніколи-Не-Сідай
- Ти що, розмовляєш із своїми лахами? - зненацма пролунало за спиною.
Бенвенуто, що саме будив художника, огледівся і па бачив вуличного нічного сторожа.
- З якими ще лахами? - У свою чергу спитав Бей венуто, щоб виграти час.
- Не треба прикидатися! Я добре чув, як ти щось сказав, звертаючись до цієї купи лахміття. А може, лічив, скільки дірок у тих лахах?
- Це, певно, я сам з собою розмовляв. Але я й мі помітив цього,- пробубнів Бенвенуто.- Я геть охляі штовхаючи цілісінький день цього візка. Важкий він став для мене.
- То спочинь, якщо натомився,- співчутливо мови сторож.- Хто прийде купувати у тебе ці лахи в таиі| пізню годину?
- Авжеж, зараз сяду,- відповів Бенвенуто, знов вмощуючись на дишлі.
- Якщо дозволиш,- попросив сторож,- то і я трохі коло тебе посиджу.
- Будь ласка, влаштовуйтесь он на тому дишлі.
- Дякую. Знаєш, теж стомлюєшся, працюючи нічній сторожем. Подумати тільки, я ж колись мріяв стати піаністом! Хіба не розкіш: граєш собі завжди сидячи живеш серед чарівної музики... Я навіть написав про це [364] в шкільному творі. Нам тоді дали тему: «Ким ти хочеш стати, як виростеш?» От я й написав: «Коли я виросту, То стану піаністом, їздитиму по світу і даватиму концерти. Мені всюди аплодуватимуть, і я стану знаменитим». А вийшло так, що я не зажив собі слави навіть серед нічних злодіїв, бо мені ще не пощастило зловити жодного з них. До речі, ви часом не шахрай, га?
Бенвенуто заспокоїв його, похитавши головою. Йому так кортіло сказати щось втішне своєму нічному співрозмовникові, аби хоч трохи розрадити його, та сил у нього майже не було. Бенвенуто відчував, як з кожною хвилиною життя покидало його. Але йому нічого вже більше не лишалося, як мовчки слухати.
А нічний сторож, увесь час зітхаючи, довгенько ще теревенив про свою важку роботу, про піаніно, якого в нього так ніколи й не було, про своїх дітей.
- Найстаршенькому моєму оце вже десять,- вів далі сторож.- Учора в школі він теж написав непоганий твір. Учителі й тепер полюбляють задавати твори на тему про майбутнє. Мій син так і написав: «Коли я виросту, то неодмінно стану космонавтом і полечу на Місяць». Дуже хотілося б, щоб його мрія здійснилася. Але через пару років доведеться послати його працювати, бо моєї зарплати не вистачає, щоб прогодувати родину. Та й взагалі, хіба можна повірити, що мій син колись стане дослідником космосу?
Бенвенуто заперечливо похитав головою. Він хотів цим сказати, що якраз можна вірити, бо на світі немає нічого неможливого, і ніколи не треба втрачати надії на здійснення своєї мрії. Проте сторож не помітив цього. Він глянув на Бенвенуто, і йому здалося, що той заснув.
- Бідолашний дід,- зітхнув сторож.- Він таки й справді дуже стомився. Ну що ж, і мені треба оглядати Далі.
Сторож підвівся і пішов собі тихцем, а Бенвенуто зостався непорушно сидіти. Він не мав більше сил, щоб , устати.
- Зачекаю ще,- тихо зітхнув він,- посиджу трохи. Я зробив усе, що міг. Бананіто тепер у безпеці. Та й бідолашному сторожеві я дав змогу повністю вибалакатися... [365]
Думки його ставали нечіткими и суперечливими, плуталися. Йому здавалося, ніби здалеку долинає солодку колискова пісня. А потім і її не стало чути.
Але ця колискова, друзі мої, зовсім не приснилася Бенвенуто. Сталося так, що Джельсоміно, як це вже увійшло в нього в звичку, заходився співати уві сні. Йога голос, скотившись сходами, вирвався надвір, залунай у провулку і розбудив Бананіто.
- Бенвенуто! - гукнув він лахмітника, висунувши носа з-під купи дрантя, яким був накритий.- Бенвенутоу де ми? Що скоїлося? і
Та Бенвенуто вже замовк навіки.
Художник зіскочив із візочка й два чи три рази терімоснув старого за одіж. Потім помацав руки - вони були холодні як крига. А чарівний голос Джельсомін все лунав і лунав униз по сходах, виривався у провулок і витав над ним солодкою колисковою піснею.
Бананіто піднявся сходами в будинок, розбудив Джельсоміно, і вони вдвох вибігли надвір.
- Він помер! - вигукнув Джельсоміно.
- Ми винні в цьому, адже він витратив останні сили на нас, поки ми спокійнісінько спали і думати ні про ще не думали.
У кінці провулка з'явилася постать нічного сторожа
- Занесімо небіжчика в дім,- тихо промовив Джельсоміно.
Проте допомога Бананіто йому не знадобилася. Бенвенуто став легенький, як дитина, і Джельсоміно сам заніс його на руках у будинок.