Українське письменство
- Автор: Зеров Микола
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Основи
- ISBN: 966-500-019-5
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Українське письменство». Краткое содержание книги:
Доля Христа, таким чином, є долею кожного обранця. А творчість поета — вінком, сплетеним з квіток, яких первоцвіт зацвів в Гефсиманськім саду. В «життя божественній поемі» поет є страдник, що кров’ю своєю повинен завінчати свій життьовий подвиг, його путь од Кани до Ґолґофи, його життя — облога, біда, «нерівний жорстокий бій безподібний», а найбільша його чеснота — всепрощення:
Наслідуй природі, де після бурі і зливи усміхається сонце і «сипле золото наниз». Таким оптимістичним настроєм перейняті Чупринчина «Епітафія» (II, 55) і «Останній звук ліри», взагалі одна з кращих його поезій.
От, власне, і всі мотиви, які являються найбільш характеристичними для Чупринки і які здобули йому славу. В свій час його демонстративне відчуження від громадських лозунгів, препишні фрази про величність поета і мізерію юрби, його «бунт для бунту» могли здаватися декому сміливими, і навіть новими, але тепер, коли на наших очах «мертвопетлює» Семенко, а Я. Савченко акліматизує ґномів і іншу нечисту силу, Чупринка втратив давніший інтерес. Ми перейшли (наскільки органічно — це друге питання) на другу ступінь нашого літературного розвитку: наша поезія не тільки протестує проти традиції, але силкується засвоїти собі нові напрямки, не уникаючи навіть футуризму. Як поет, Чупринка втеряв уже свою, так мовити б, актуальність. Недурно ж так ганьбить його Семенко, а з ним і всі наші пародисти.
Розуміється, він міг би своє значення до певної міри зберегти, коли б уважніше ставився до тої форми, в яку виливає свої настрої, коли б дав зразки хорошої поетичної мови. Але якраз цього у Чупринки і нема. Як не погано орудують мовою наші новітні поети, але ніхто з них не допускає такої сили невдатних неологізмів, прозаїчних виразів і москалізмів. Ніхто не пише так, як він: величезний зам. величний, надземелъний зам. надземний, валуни зам. хвилі, поміха зам. перешкода, ніхто не утворює (за винятком Семенка) такої кількості потворних слів на зразок смертоборчий, тонкоспівний, підручник (в значенні помічник), ніхто не споруджає таких прозаїзмів: плаче мати, висловляючи одчай; ти умри, співець, фізично, або: будем вживати ми засоби чисті, щоб поважали нас люди побочні.
Всі ці недоладні слова і незугарні вислови (про знущання над граматичним складом української мови я не здіймаю й питання) є тільки один з проявів надзвичайної нечутливості Чупринки до стилю взагалі. В нього нема почуття міри. Бажаючи говорити красиво, він раз у раз впадає в несмачну манірність. Задля ефекту він називає сльозу квінтесенцією страждання, рослини — то творами натхненної флори, то дітьми ніжної фауни, свою кохану — об’єктом для споглядання; не маючи дару стислого виразу, він пускає сентенції і афоризми на зразок: «Моє кохання не залежить од форм твоєї красоти», або «восени чи навесні дві істоти не самотні», або: «ми з життям не маєм зв’язку, як перейдем Рубікон». А поруч з усіма тими Рубіконами і Летами, квінтесенціями і атомами, процесами і іншими козирями — страшенна нечутливість до чужої думки, коли вона хоч трохи тонша за власні примітиви. В одному місці (II, 73) зустрічаємо в епіграфі цитату із Тютчева:
Чупринка перекладає: «О, як ти б’єшся край порогу, край переходу в небуття», і глибоку тютчевську думку про подвійне буття робить плоскою і нерозумною. Правдивий варвар, він може передати враження ранішнього пробудження природи в таких словах:
і після цього заявити претензію на титул «естета» (III, с. 16).
Така ж сама нечутливість вражає нас і в області метру та ритму. На перший погляд, вірш Чупринки справляє враження. Бадьорий, веселий, окрилений внутрішньою римою —