Хроніки Амбера : у 2 томах. — Т. 1 : П’ятикнижжя Корвіна

— А це вже про дещо говорить. Можливо, він підозрює, що могло трапитися, і так гнівливо відкидає цю ймовірність, адже сам хотів би вважати інакше.

— Просто зараз це тільки розширить тріщину, яку я намагаюся залагодити.

— Твоє теперішнє мовчання може спричинити абсолютний розрив, коли він з'ясує правду.

— Ні. Гадаю, я все ж таки знаю власного брата краще, ніж ти.

Він відпустив віжки.

— Чудово, — мовив він. — Сподіваюся, ти маєш рацію.

Я промовчав, але змусив Вогнедишника йти далі. Між нами з Ґанелоном існувало невисловлене розуміння: він міг запитати у мене будь-що, а те, що я прислухаюся до будь-якої його поради, також було зрозуміло. Це пояснювалося частково тим, що становище Ґанелона було особливим. Ми не родичі, а він — не амберит. Він долав злигодні та проблеми Амбера за вибором, а не через походження. Давним-давно ми були друзями, а потім стали ворогами, і нарешті, віднедавна ми знову друзі та союзники в битвах за землю, де він згодом оселився. Після завершення тієї справи він попросився поїхати зі мною, щоби допомогти мені владнати власні справи й проблеми Амбера. Тепер він нічого не винен був мені, а я йому — якщо в таких справах взагалі доречні порахунки. Таким чином, нас пов'язувала тільки дружба, а вона значно сильніша за всі борги та поняття честі: іншими словами, це дозволяло йому чіплятися до мене навіть з такими питаннями, за які я й Рендома послав би до біса, якщо вже вирішив тримати це в таємниці. Я збагнув, що мені не слід дратуватися, адже всі його поради — абсолютно щирі. Найімовірніше, в мені прокинулося давнє, породжене військовим життям почуття, пов'язане з раннім етапом наших стосунків, а також нинішнім станом речей: я не люблю, коли у моїх наказах і ухвалах сумніваються. Можливо, насправді мене куди більше дратував той факт, що останнім часом він висловлював забагато обґрунтованих припущень, до яких мав би дійти я сам. Ніхто не любить визнавати, що його образа заснована на таких речах. І все ж... хіба тільки це? Звичайнісінька проекція невдоволення через особисту невідповідність? Давній армійський рефлекс щодо непогрішності моїх рішень? Чи, може, це було щось глибше, що тривалий час хвилювало мене, а тепер почало виходити на поверхню?

— Корвіне, — промовив Ґанелон. — Я тут трохи помізкував...

Я зітхнув.

— Так?

— ...щодо сина Рендома. Зважаючи на те, що на вас усе гоїться, як на собаці, я припускаю, що він таки вижив і вештається десь неподалік.

— Мені б хотілося так вважати.

— Не квапся.

— Що ти маєш на увазі?

— Підозрюю, він дуже мало спілкувався з Амбером і рештою родини, коли зростав у Ребмі.

— Я також вважаю саме так.

— По суті, крім Бенедикта — і Левелли, ще в Ребмі — єдиний очевидний контакт був у нього лише з тими, хто штрикнув його ножем — Блейзом, Брандом і Фіоною. Мені спало на думку, що в нього могло скластися доволі збочене уявлення про родину.