Хроніки Амбера : у 2 томах. — Т. 1 : П’ятикнижжя Корвіна
- Автор: Желязны Роджер Джозеф
- Год: 2020
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-10-6056-1
- Переводчик: Анатолій Сагак
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Хроніки Амбера : у 2 томах. — Т. 1 : П’ятикнижжя Корвіна». Краткое содержание книги:
У приватній лікарні Тіні Земля чоловік на ім'я Карл Корі одужує після автокатастрофи. Утративши пам'ять, він і не здогадується, що насправді є одним із дев'яти принців Амбера — Корвіном. Чоловік тікає з лікарні. Йому вдається знайти свою сестру, а потім і брата, відшукати дивну колоду карт Таро, на яких зображений і він сам, а потім пройти Лабіринтом... Згадавши, хто він насправді, Корвін прагне здобути корону Амбера.
Та він ще не знає, що проти королівства збираються злі сили...
— А чому ні? Ґанелон же ступав туди — і нічого.
— Лише на мить, — сказав Ґанелон. — Я не сказав, що це було легко, і певен, що ви не зможете провести тим шляхом коней.
— Про що ти? — запитав я.
— Пам'ятаєш місце, де ми перетнули Чорну дорогу — ще там, в Авалоні?
— Звісно.
— Те, що я відчував, коли забирав Козир і кинджал, дуже скидалося на знемогу, що охопила нас тоді. Це одна з причин, чому я біг так швидко. Я би пропонував спершу випробувати Козирі, відповідно до теорії про те, що це місце збігається з Амбером.
Я кивнув.
— Гаразд. Можемо спробувати потрапити додому простішим шляхом. Тільки заберімо спершу коней.
Ми так і вчинили, дізнавшись за одним ходом довжину грифонового ланцюга. Він вискочив з печери на тридцять метрів і негайно ж жалісно замукав. Це нітрохи не полегшило нашу місію із заспокоєння коней, але заронило в мені одну думку, яку я вирішив не озвучувати.
Щойно ми взяли все під контроль, Рендом дістав свої Козирі, а я витягнув свої.
— Спробуймо достукатися до Бенедикта, — сказав він.
— Гаразд. Тоді починаймо.
Я миттю зауважив, що Козирі знову стали холодними, — гарний знак. Дістав карту з Бенедиктом і почав готуватися. Рендом біля мене робив те саме. Контакт встановили практично миттєво.
— Що трапилося? — запитав Бенедикт. Спершу він глянув на Рендома, Ґанелона, коней — а тільки потім на мене.
— Перенесеш нас? — запитав я.
— Разом з кіньми?
— Звісно.
— Ідіть.
Він простягнув руку — і я доторкнувся до неї. Ми всі рушили йому назустріч, а вже за кілька секунд стояли біля нього на скелястій вершині. Холодний вітер шелестів нашим одягом, а сонце Амбера проминуло південь у захмареному небі. Бенедикт вдягнувся в тугий шкіряний камзол, лосини і збляклу жовту сорочку. Помаранчевий плащ приховував обрубок його правиці. Він стиснув щелепи і зиркнув на мене.
— А ви з цікавої місцини прибули, — зауважив він. — Я трохи розгледів тло.
Я кивнув.
— Тут також краєвид цікавий, — відказав я, помітивши прозорну трубу у нього за поясом. Тієї миті я збагнув, що ми стояли на тому самому виступі, звідки Ерік командував битвою в день своєї загибелі і мого повернення. Я зиркнув на темну смугу, що звивалася далеко внизу через Ґарнат аж до небокраю.
— Так, — відказав він. — Здається, Чорна дорога здебільшого визначила свої межі. У деяких місцях, щоправда, вона й досі розширюється. Неначе узгоджується до кінця з якоюсь... схемою. Тепер скажіть мені, звідки це ви прибули?
— Останню ніч я провів у Tip-на Ноґті, — відказав я, — а зранку ми рушили навпростець через Колвір.
— Непроста штука, — погодився він. — Загубитися на власній горі. Знаєш, треба просто рухатися на схід. Це напрямок такий, де сонце зазвичай розпочинає свій хід.
Я відчув, як червонію.
— Трапився нещасний випадок, — я відвів погляд. — Ми втратили коня.
— Який ще нещасний випадок?
— Серйозний... для коня.
— Бенедикте, — втрутився Рендом, відірвавши погляд, як я потім збагнув, від продірявленого Козиря, — що ти можеш розповісти про мого сина Мартіна?
Кілька секунд Бенедикт розглядав його, а тоді заговорив.
— Звідки така цікавість?
— У мене є підстави вважати, що він помер, — відказав Рендом. — Якщо це саме так, я би хотів помститися за нього, бо така ймовірність мене дуже засмутила. Якщо ж ні, якщо він досі живий, я хотів би зустрітися з ним і побалакати.
— Чому ти гадаєш, що він міг померти?
Рендом зиркнув на мене. Я кивнув.
— Починай зі сніданку, — запропонував я.
— Доки він теревенить, роздобуду нам обід, — відказав Ґанелон і взявся нишпорити в одній із сумок.
— Єдиноріг вказав нам шлях... — почав Рендом.
3
Ми сиділи мовчки. Рендом завершив свою оповідь і Бенедикт вдивлявся в небо над Ґарнатом. На його обличчі не читалося нічого. Я вже давно навчився поважати його мовчання.
Зрештою, він різко кивнув, а тоді повернувся до Рендома.
— Я вже давно підозрював щось таке, — зауважив він, — з усього, про що тато і Дворкін прохопилися за довгі роки. У мене склалося враження, буцімто існує первинний Лабіринт, який вони чи то знайшли, чи то створили, породивши наш Амбер як Тінь, з якої вони могли би керувати всіма силами. Однак я так ніколи і не дізнався, як можна потрапити в те місце. — Він повернув підборіддя до Ґарната. — І це, як стверджуєте ви, пов'язано зі скоєним там?
— Здається, що так, — відповів Рендом.
— Викликане до життя пролиттям Мартінової крові?
— Гадаю, що так.
Бенедикт узяв Козир, який Рендом передав йому під час розповіді. Тоді сам Бенедикт не сказав про це ні слова.
— Так, — сказав він. — Це Мартін. Він прийшов до мене після від'їзду з Ребми й доволі довго лишався у мене.
— Чому він прийшов саме до тебе? — запитав Рендом.
Бенедикт ледь усміхнувся:
— Сам розумієш, він мав кудись піти, — мовив він. — Хлопця нудило від його становища у Ребмі, до Амбера в нього були двозначні почуття. Молодий і вільний, він щойно здобув силу, пройшовши Лабіринтом. Хотів податися геть, побачити щось нове, подорожувати Тінями — як і всі ми. Ще коли він був маленьким, я взяв його якось в Авалон, щоби погуляти влітку суходолом, навчити їздити верхи, показати, як ідуть жнива. І коли він отримав можливість миттєво опинитися у будь-якому місці, його вибір обмежився кількома відомими йому місцями. Справді, він міг би сам наміряти собі місце й податися туди, паралельно витворюючи той світ. Але він також знав, що має ще багато чого навчитися, щоби гарантувати безпеку своїй Тіні. Тож він вирішив прийти до мене, щоби попросити навчати його. Так я і зробив. Він провів у мене майже рік. Я навчив його битися, розповів про карти й про Тіні, повідомив про всі речі, які необхідно знати амбериту, щоби вижити.
— Чому ти робив це все? — запитав Рендом.
— Ну хтось же мусив. Він прийшов до мене, отже, я і мав взятися за це, — відповів Бенедикт. — А ще не можу сказати, що не прив'язався до хлопчика, — додав він.
Рендом кивнув.
— Ти кажеш, він пробув у тебе майже рік. Що трапилося з ним потім?
— Його охопила жага до мандрів, яку ти знаєш не гірше, ніж я. Щойно він здобув якусь певність у власних здібностях, то захотів випробувати їх. Доки я вчив Мартіна, то часто брав його з собою у подорожі Тінями, знайомив зі своїми друзями з різних місць. Але настав час, коли йому захотілося йти власним шляхом. Тож одного дня він попрощався зі мною і рушив уперед.
— Чи бачив ти його відтоді? — запитав Рендом.
— Так. Час від часу він повертався, ненадовго лишався у мене, щоби поділитися враженням від пригод і відкриттями. Проте було зрозуміло, що йшлося тільки про гостину. Через певний час його знову охоплював неспокій і він рушав далі.
— Коли ти востаннє бачив його?
— Кілька років тому за авалонським часом, за звичних обставин. Він з'явився якось уранці, залишився на два тижні, розповів, що бачив і зробив, розказав, як багато всього ще хотів зробити. Потім він знову рушив у мандри.
— І відтоді ти не отримував від нього жодних новин?
— Навпаки. Він завжди лишав повідомлення у наших спільних друзів, якщо потрапляв до них. Іноді він навіть зв'язувався зі мною через Козир...
— У нього була колода Козирів? — втрутився я.
— Так, я подарував його одну зі своїх зайвих.
— А чи є в тебе його карта?
Бенедикт похитав головою.
— Я навіть не знав, що така карта існує, перш ніж побачив її, — відказав він, піднявши карту. Брат поглянув на неї і передав назад Рендому. — У мене нема хисту виготовляти такі. Рендоме, а ти не намагався зв'язатися з ним через карту?
— Звісно, багато разів, відколи ми знайшли її. По суті, кілька хвилин тому. Нічого.
— Зрозуміло, це нічого не доводить. Якщо все трапилося так, як ви й гадаєте, і він вижив, то міг вирішити блокувати будь-які подальші спроби зв'язку. Він знає, як це робити.