Шлях Аріїв: Україна в духовній історії людства
- Автор: Канигин Юрий Михайлович
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: А.С.К.
- ISBN: 966-8291-18-2
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Шлях Аріїв: Україна в духовній історії людства». Краткое содержание книги:
Книга розрахована на широкий читацький загал, усіх, хто прагне глибше пізнати себе, свій народ, його минуле, сьогодення і майбутнє.
— А Пушкін?
— Ні, ця національна святиня росіян чисто земна. Видатні люди не завжди переходять на вищий щабель життя. Пушкін (у попередньому народженні — Моцарт), коли став знаменитим, не витримав «мідних труб», розтринькав енергію тонкого плану, коротше кажучи, потонув у петербурзькій «суєті суєт». Така суб'єктивна карма генія. Зате він стимулював еволюцію багатьох особистостей — і Тараса Шевченка також. Не випадково доля його привела до Брюллова — друга Пушкіна. Якби генії перейнялися ідеєю космічної ієрархії розуму, вони могли б швидко викласти свою суб'єктивну карму, адекватно реагуючи на оточення.
— Не зовсім зрозуміло.
— Це складне питання, яке ми поки що не будемо обговорювати.
— А хто Шевченко у попередньому народженні?
— Гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний, дуже обдарована і освічена особистість, родом галичанин — пам ятаєте біблійного Тувала? Почав із того, що зруйнував Кафу — мерзотний бусурманський центр работоргівлі в Криму, випустив на волю тисячі невільників. Багато зробив для оновлення української церкви, для зміцнення державності, здобуття незалежності вашим народом. Помер від ран, одержаних у бою,
віддав своє майно українським школам. Це він почав створювати інтелектуальніш і духовний центр України — Києво-Могилянську колегію. Віддав на це багато власних коштів. Похований Сагайдачний у Києві, але його могилу не зберегли. Я знаю, де вона: під стіною Богоявленської церкви. И упевнений — могила ця буде відома кожному освіченому українцеві. От чию душу успадкував великий Тарас Шевченко пізніше, ніж Пушкін, реалізував свою карму. І не лише тому, що прожив на 10 років більше; «батько» помер, по суті, молодим 47-річним чоловіком. Тараса менше торкнулася світська «суєта суєт». На рахунку Пушкіна — 19 дуелей (деякі, щоправда, не відбулися — друзі перешкодили). А чого вартий його власноручний «лесбоський список», у якому налічується 73 особи — його перемоги над жінками. Хіба це не знижувало його духовність? У Тараса теж було щось такого плану — він був неодружений і життєлюб. Але в цілому йому випав на долю стоїчний і страждальницький спосіб життя; його душа немов резонувала з душею своєї багатостраждальної нації.
— Чи був він атеїстом? — запитав я.
— Та ви що!
— Всяке говорять…
— Так говорять верхогляди і вороги України. Але почитайте хоча б його поему «Марія». Чи можна більш зворушливо сказати про Божу Матір, про Бога? Шевченко, повторюю, це народ в мініатюрі. Духовність, віра і всяка відсутність гонору, що доходила до самознищення, — ось риси його душі. Візьміть поему «Гайдамаки». Трагедія знищення ї самознищення нації — ось її суть.
Взагалі ми в Тибеті читали «Кобзар» як підручник з національного питання, точніше, з проблем душі вашої нації.
— І ви знаєте, — продовжував Гуру, — Шевченко у своїй творчості поводить себе саме як «батько» в національній сипі. У нього серце кров'ю обливається, коли він бачить нещастя свого народу і головну їх причину: розрізненість, благодушність, індивідуалізм українців.
Обніміться, брати мої, — Молю вас, благаю.
Від прохань «батько» переходить до докорів, сарказму, погроз;
Схаменіться, будьте люди, Бо лихо вам буде!
Перепало дітям від «батька». Так і треба. Адже наскільки знижується колективний інтелект народу від розрізненості: «Аби мені було добре, а у сусіда хай корова здохне». А зайва повільність, надмірне «мудрування», прагнення когось «обдурити»… І врешті:
Я сам себе, дурний, дурю, Та ще й співаючи. Орю…