Шлях Аріїв: Україна в духовній історії людства
- Автор: Канигин Юрий Михайлович
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: А.С.К.
- ISBN: 966-8291-18-2
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Шлях Аріїв: Україна в духовній історії людства». Краткое содержание книги:
Книга розрахована на широкий читацький загал, усіх, хто прагне глибше пізнати себе, свій народ, його минуле, сьогодення і майбутнє.
Запорозька Січ — ми це спеціально вивчали в Тибеті — була високоморальною, справді християнською державою в тодішньому світі. Не порівняти з Доном. Гуляти запорожці вміли, як і донці, але вони ніколи не знищували і не грабували своїх, православних. Пам'ятаєте, у Тараса Шевченка:
В червоних штанях оксамитних Матнею вулицю метуть…
А тепер згадайте волзькі й заволзькі епопеї С. Разіна, О. Пугачова! Не випадково запорожці не приєдналися до військ Степана Разіна, хоча той дуже активно запрошував українців до спільних дій.
На Хортиці ж правив закон. Злодійство, розпуста, гноблення своїх, безбожжя жорстоко каралися (згадайте «Тараса Бульбу»). На Дону процвітала работоргівля, навіть торгівля дітьми. Старшина мала гареми, кріпаків… Та й церква не була в такій пошані.
Взагалі держави й державні мужі того часу майже всі були глибоко аморальні та безбожні. Запорозька Січ виникла за Івана Грозного, моральний рівень якого відомий. Справа дійшла до «спільних» (чоловічих і жіночих) монастирів, до відвідання ченцями і черницями спільних лазень, до багатоженства бояр і державних мужів на зразок магометанських дворів. Україна нічого цього не знала, хоча розташована поряд із Туреччиною.
Між донцями й запорожцями не було добрих відносин, швидше навпаки. Пригадайте популярну у вас пісню про українку Галю, яку донські козаки «підманули», а потім повісили «догори ногами». Різна й організація: у запорожців — братерство вірних Христу, рицарський орден; у донців — військові поселення. Не знаю, що було б, якби Катерина II не знищила Січ, але уявити собі не можу запорожців у ролі жандармів, які приборкують народні демонстрації (як це робили донці). Донці — слуги царя, запорожці — вольниця, «самі з вусами», уособлення держави, нації.
Багато що було зроблено, аби стерти з пам'яті народу Запорозьку Січ. Вона не випадково (ми це добре знали в Тибеті) виникла там, де плекали український дух. Тут скіфи ховали своїх царів, тут загинув великий воїтель Святослав, тут збереглися ще капища архаїчних аріїв. І от сюди в гіркі години стікалося українство в пошуках кращої долі.
І закономірно, що козацька Україна, як у колишні давньоруські часи, стала знову прикладом для Європи як в інтелектуальному, так і в духовному плані. Відзначу хоча б першу в світі конституцію (гетьмана Пилипа Орлика —1710 р.) і першу «національну» (україномовну) Євангелію (середина XVI ст.). Коли християнський світ ще молився латиною, а Московія — старослов'янською, козацька Україна мала уже свій так званий Пересопницький Новий Завіт рідною мовою, створений на кошти княгині Анастасії Заславської[Він зберігся. На Пересопницькій Євангелії приймають присягу президенти сучасної України]. І це перша українська книга — вона, як бачимо, також народжена козацькою Україною.
Думаю, не випадково козацькі місця затоплені за допомогою гребель. Все це справа одних рук: і Київське море, і Чорнобильська АЕС, і черкаські розливи. Тут затоплена ваша духовна Атлантида.
А образ запорожця — цього гіганта духу, справжнього рицаря-арія — витруєний із пам'яті народної.
Хто описав Січ як горно, у якому формувалися дух і почуття українців? Розлука, проводи на Січ, чекання, тривога за коханих, зустрічі… От звідки глибина почуттів, от звідки пісні України, що беруть за душу! Гоголь все це описав. Але мало, хочеться більшого. Та й не знаєте ви цих писань Гоголя — вони в книзі, яка, вважай, заборонена: «Вибрані місця з переписки з друзями» і в кількох статтях та нотатках письменника.
Цю частину бесіди Гуру закінчив так:
— Я передбачаю докори істориків: мовляв, не показав головного — Січ була особливою формою держави, Козацькою державою. Але, по-перше, про це писав Д. І. Яворницький. По-друге, вважаю, що духовна основа Січі — щось не менш важливе, не менш характерне для української нації. В ній, у маленькій нездоланній Хортиці, — арійська душа великої нації.
Для розуміння українського народу важливо розвіяти помилкові думки стосовно того, що козаки (не тільки запорозькі, а взагалі козаки як «східнослов'янське явище») — не кріпаки-утікачі, не «маргінальні» верстви населення, які відірвалися від своїх садиб і блукали світом, а самостійний етнос. Його родовід (в духовному плані) своїм корінням сягає кшатріїв — того прошарку арієзованого населення, що уособлював собою воїнів-богатирів, захисників нації та її держави. Кшатрії — члени другої (за значущістю) з чотирьох каст арійського суспільства, люди сили і дії, керівники, воїни, державотворці [Див.: Словник езотеричних термінів. — К., 1993]. Вони й стали «матеріалом», з якого консолідувався той особливий народ, що створив Запорозьку Січ і почав відігравати дуже помітну роль в історії усього Західного світу. Менталітет цього народу значною мірою є відбитком арійського менталітету, притаманного давнім східним аріям. Звідси і знамениті «оселедці», вуса (саме такі аксесуари були у праіндійських аріїв), і шаровари, широкі, «як Чорне море», і яскраві пояси (атрибути індійського одягу), і бойовий гопак (копія войовничого танцю «непокірних кшатріїв»). Потрібно все це вивчити, проаналізувати як слід, і тоді ми зрозуміємо, звідки «сини степу» черпали великі сили, нездоланність, щирість душі, державне мислення.