Шлях Аріїв: Україна в духовній історії людства

Спрацьовують український архетип, підкоркова свідомість, які йдуть від славетної Оратанії, Трипільської культури, значення яких для людства ще не оцінено як слід. Я вже говорив, що на землях України народилась аграрна технологія виробничого типу, без якої не було б сучасної цивілізації. І технологія ця — дітище пращурів вашого народу. І цей «триполізм, ця пам'ять, цей інстинкт землероба — годувальника людства — в мозку українців. Його не могли витруїти ніяка міська культура, ніякий Мешех…

Український триполізм — явище ментальне, як єврейський сіонізм чи японський «фудзіямізм». Гора Сіон — не лише підвищення в Палестині, вона й у душі кожного єврея, як Фудзі — не лише вулкан, а «світоч японської душі». Я кажу не про крайній талмудистський сіонізм, а про здорове відчуття духовної батьківщини, яким пишаються євреї всього світу. Так от, «відчуття Трипілля», підсвідоме відчуття своєї Аратти, цієї хліборобської «Палестини», — в крові українців.

— Ну а національне божество? Це що таке?

— А ким є для українців Тарас Шевченко? Відвідуючи Почаївську лавру, я побував у навколишніх селах. І що ж? У кутках українських хат, оповиті рушниками, висять портрети Тараса. Наче ікони…

У духовній історії України феномен Тараса Шевченка — дуже важливий, переломний момент. 3 Шевченка, його Кобзаря почалося відродження народу. Шевченко — це нація, її адсорбент; Кобзар уособлює весь український менталітет, як крапля роси відбиває світ. Будь-яка важлива риса душі українця відображена у віршах і поемах Тараса. Тарас для українців — це не те, що Шекспір для англійців чи Пушкін для росіян. Він душа народу в прямому розумінні цього слова. І це не потрібно доводити українцям.

З Тараса почалося саме розуміння народу як «сім'ї єдиної». А його геніальне послання: «І мертвим, і живим, і ненарожденним…» Ніхто краще не сказав про націю. І менталітет самого Шевченка — менталітет Батька нації.

Українці втрачали державність, втрачали і мову (є велика частка правди в тому, що Україна і нині говорить не своєю, а «московською» або, в кращому випадку, «подвійною» мовою). Але вони народили і бережуть свого Тараса — охоронця нації, її душі. Коли я читаю Гегеля про те, що історичними можуть вважатися ті народи, які мають свою державність, я думаю: ви, німці, державність маєте, але у вас немає свого національного божества. Українці його мають, і в цьому запорука їх мовного, культурного, державного відродження, їх незнищенності.

Якщо брати історію духовного розвитку (а вона набагато важливіша політичної історії!), то українці можуть сказати німцям: «Пробачте і посуньтесь».

— Шевченко, напевно, подвійного народження, за вашою термінологією? — спробував я уточнити.

— Ні, Шевченко чисто земний, плоть од плоті свого народу, хоча справжній батько його був аристократом дуже високого рангу і людина високого духу. Мати — проста кріпачка.

— Хто ж він?

— Таємниця, — засміявся Гуру, — а щодо подвійного народження, то відомі поки два таких українці: М. Гоголь і князь Д. Довгорукий — нащадок давнього славетного роду. Жив на початку XVIII століття. В юності, будучи досить багатим, відомим, зрікся цього грішного світу, став ченцем. Але не встиг себе проявити — помер дуже молодим, років тридцяти. Цікаво, що менталітет М. Гоголя, який жив в Україні мало і писав російською мовою, чисто український на відміну, скажімо, від І. Франка. Ці дві великі фігури ми, звичайно, аналізували в Тибеті ї зіставляли. Так от, за душевною структурою Гоголь — типовий галичанин, а головна його мрія — побувати на своїй «духовній батьківщині» (так він називав Галілею і місто Назарет, де народився Христос). Мрію цю він реалізував і згодом помер. А Франко — швидше західний тип душі. Очікується поява в Україні третьої людини подвійного народження. Це буде великий син багатостраждальної нації, її месія, вождь. Він уже народився, незабаром дізнаємось… У росіян, до речі, теж дві людини подвійного народження: Лєрмонтов і Достоєвський. І також очікується третій — месіанського масштабу.