Шлях Аріїв: Україна в духовній історії людства
- Автор: Канигин Юрий Михайлович
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: А.С.К.
- ISBN: 966-8291-18-2
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Шлях Аріїв: Україна в духовній історії людства». Краткое содержание книги:
Книга розрахована на широкий читацький загал, усіх, хто прагне глибше пізнати себе, свій народ, його минуле, сьогодення і майбутнє.
Поступове заповнення території Малої Азії (її західної частини), зокрема Палестини яфетичними народами з Північного Причорномор'я стимулювало проникнення сюди арійсько-мітраїстської релігії (Дажбогової віри). В процесі поєднання останньої з іудаїзмом виникло нове велике Вчення Христове. Безпідставно заперечувати вплив іудаїзму на формування християнства. Адже, повернувшись зі Сходу у свої «палестини», Христос аж ніяк не відкинув учення Мойсея, а синтезував його з мітраїстським світоглядом. Суть християнства полягає в об'єднанні, злитті іудаїзму в його Мойсеевому викладі з сонячною вірою Агарті і Рами. Іншими словами, Ісус Христос — це єдність арійського і семітського духу. Його вчення стало наслідком входження причорноморського Яфета в «намети Симові».
Хоча і мітраїстський колорит у проповідях і Вченні Ісуса Христа незаперечний. Його відзначають, як ми вже переконалися, багато дослідників, пояснюючи це «ходінням» Христа на Схід. Але можна інтерпретувати «східний елемент» християнства, особливо раннього, інакше, а саме: цей елемент
принесений у Палестину (до єсеїв) з Північного Причорномор'я, куди. У свою чергу, був занесений індоаріями, Менлі П. Холл пише: «Ісус здобув виховання й освіту в єсеїв і пізніше був ініційований у їх найбільш глибокі містерії… Роки життя, про які нічого не відомо, він, певна річ, провів, ознайомлюючись з таємничими вченнями, пізніше переданими світу… Він прилучився до християнізації, возз'єднавши себе в такий спосіб зі своїм духовним джерелом» [Холл М. П. Энциклопедическое изложение масонской, герметической, каббалистической и розенкрейцеровской символической философии. — С. 699].
Сонячний Мітра (праукраїнський Дажбог) став носієм Вчення, що осяяло весь Західний світ. І ми не повинні забувати, що наші далекі предки — волхви і чарівники — століттями плекали основи цього Вчення в себе в Гелоні та інших святилищах на берегах Дніпра, Дністра, Дунаю.
Найбільш потаємне і особливе в християнстві, що відрізняє його від іудаїзму, — Діва Марія, Богородиця (жіноча основа творення сущого); Свята Трійця (триєдиний Бог); Водохрещення; св. Софія (Святий Дух, що живить Мудре Слово, Божественна мудрість); Христос як уособлення сонячної енергії і хліба насущного; «пряма» свастика (символ еволюції). Повторюсь, але ще раз наголошу: усе це ніяк не могло народитися в іудейському духовному та етнічному середовищі, бо воно йому суперечить.
Щоб упевнитися в цьому, варто нагадати у що трансформували сонячного Мїтру ліві арійці-шумери, які принесли образ цього божества в Месопотамію — прабатьківщину семітських племен. За Геродотом, Мітра (Дажбог) перетворився у вавилонську Мілітту, ассирійську Венеру, яким непристойно вклонялися як жіночій першооснові зародження. Вражаючі своєю цинічністю, розбещеністю, гуртовим гріхом вавилонські містерії, пов'язані з Міліттою, потім перекочували до Риму. Все це широко відомо з літератури.
СОФІЯ — БОГОРОДИЦЯ — OPAHTA: СВЯЩЕННИЙ ОБРАЗ БАТЬКІВЩИНИ
Похотелося Вольге много мудрости… Из былин Киевского цикла
Думаю, що не помилюсь, якщо скажу, що символом таїни України, її священним образом виступає св. Софія [Софія (грец.) — «мудрість».
Десятинну церкву, побудовану раніше раніше Софійського собору, скоріше можна назвати «палацовою», хоча перші роки вона і виконувала роль митрополії]. Саме вона найбільш повно відбиває сутність українського етносу, його менталітет, душу, його духовну іпостась.
Під час будівництва перших храмів під ім'ям св. Софії важко було уникнути наслідування і навіть копіювання візантійської традиції. І не тільки візантійської, а й болгарської, переданої святими Кирилом і Мефодієм. Головний храм православної церкви в Константинополі — імені Софії, після закінчення будівництва якого його засновник Юстиніан вигукнув: «Я перевершив тебе, Соломон?», а також храм у Болгарії (де теж шанувалася св. Софія — недарма ж набагато пізніше столиця цієї країни одержала її ім'я) визначили безліч відповідних найменувань на Русі. Перший монастир, заснований ще Ольгою (X ст.), перший «державний» собор у Києві, що став митрополичим собором руського православ'я, Софійський собор у Новгороді, Софійський собор у Полоцьку». Як бачимо, св. Софія позначила добу християнізації Київської Русі.
Щодо Софійського собору в Києві, то цей архітектурний шедевр став сакральним (священним) символом України [Варто придивитися, вівтар головного храму християнської Pyсі-України «засіяний» знаками прямої і зворотної свастики, шо символізує споконвічну боротьбу світлих і темних сил]. У свідомості і підсвідомості нації укоренилися переконання, свята віра в те, що поки існує київська Софія — буде існувати і Україна. Попри все!