Зарубіжний детектив

— Недалеко звідси, на вулиці Дзельній.

— І все-таки я нічого не розумію.

— Що я тобі буду пояснювати по телефону? Кобилкевич зараз знаходиться у нас. Буде краще, коли я його пошлю до тебе і ви про все самі побалакаєте.

— А де машина?

— Не хвилюйся. Ми поставили її у наш гараж.

— Адже її необхідно ретельно обстежити.

Капітан зареготався.

— За кого ти нас вважаєш, Янушск? По-твоєму, ми, працівники автоінспекції, тільки на світ народились? Не знаємо, що належить робити у таких випадках? Ти вже не клопочися. Машина під наглядом, а завтра експерти за неї візьмуться. А втім, попередній огляд ми провели, і він нічого не дав. Так що, прислати до тебе Кобилкевича?

— Давай.

Через декілька хвилин до кабінету Качановського легкою, пружинистою ходою зайшов високий засмаглий чоловік з кучерявим сивим волоссям, йому було вже за шістдесят, але тримався він по-молодецькому прямо.

Майор зустрів його як старого знайомого. Уперше вони зустрілись років з п’ять тому на Познанській виставці, де Януш перебував у службовому відрядженні, а Кобилкевич демонстрував вироби своєї фірми. Потім бачились ще кілька разів і завжди в найдорожчих ресторанах — «Брістоль», «Вікторія», «Гранд-отель», де майор бував із службового обов’язку.

Привітливо зустрівши Кобилкевича і промовивши кілька загальних фраз, майор перейшов до справи:

— Як мені повідомили колеги, ви знайшли вишневий «фіат», який ми розшукуємо.

— Обікрали мене, сволота! — вибухнув власник. — Свиснули мого «таунуса». Зовсім нова машина. Остання модель. Як мінімум шістсот тисяч злотих.

— Щось я вас не розумію, — здивувався майор. — Капітан Зайончковський повідомив мені, що знайшли крадений «фіат», який ми розшукуємо, але ні словом не обмовився про пропажу вашої машини.

— Тому що «фіат» справді знайшовся. Під моїм брезентом.

— Розкажіть, будь ласка, що все ж таки сталося?

Кобилкевич глибоко затягнувся сигаретою, потім нервовим рухом загасив її у попільниці.

— Почну все спочатку. Як ви самі знаєте, літо нинішнього року було жахливе, постійно лив дощ. Завжди на липень я закриваю свою майстерню і робітників відправляю у відпустку. Знаєте, нерентабельно давати відпустку у різний час. Але в цьому році липень був такий дощовий, що вони попросили мене перенести все на вересень, сподіваючись, що на погоді стане. Правда, я особисто не дуже-то вірив, що у вересні погода у Польщі буде гарна, І ми з дружиною вирішили податись до Греції.

— Куди саме?

— На Родос. Чудово там, знаєте. Погода прекрасна, готелі розкішні. Море блакитне-блакитне, а вже обслуговування! Фрукти — які завгодно. За три тижні я відпочив просто казково. Я б і вам, пане майор, радив провести там відпустку.

Качановський усміхнувся. Потішна пропозиція — на Родос. На які кошти, цікаво знати? На оті сто тридцять доларів, що дозволяється обмінювати раз на три роки?