Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи

Мрія ніколи не спить, або ж Баяя у нас

У фільмі «Watchmen» спостерігаємо сцену, мов вирізану з урбаністичного армагеддону — вулиці горять, люди помирають на барикадах. Один з головних героїв запитує у свого друга, який тримає револьвер у руці й стріляє в людей: «Що з нами сталося? Що сталося з американською мрією? Здійснилася!» Якщо всі ваші бажання здійснилися, а ви все ще незадоволені й хочете чогось більшого (доволі класичний сценарій, про який ми писали в попередніх розділах), тоді досить імовірно, що все може розвинутися аж до форми згаданої вище апокаліптичної сцени.

Наші мрії постійно з нами — і їхній постійний вплив на нас набагато більший, аніж ми собі думаємо. Якщо ми мріємо про прогрес і віримо в імператив постійного підвищення стандартів життя, тоді виходить, що саме мрія змушує нас щопонеділка встати з ліжка й робити те, що нам не подобається, у чому ми не знаходимо наповнення й сенсу, або ж що навіть відверто огидне. З таких мрій потім формується в’язниця, яку ми не бачимо, але яка все одно управляє нами, і коли ми вже спимо, і коли на ногах.

Такі мрії впливають на нас і в іншому значенні. Інколи нам хочеться побути спраглим до пригод Арагорном, тоді ми вирушаємо до лісу (хоча більш вірогідний варіант — у вихор урбаністичних джунглів, за прирученою небезпекою — до бару); а іншого разу — звабливим багатієм, тож ідемо на вечерю зі свічками. Де тільки беруться такі принци Баяя і який із них коли в нас промовляє — це велика таємниця. Деяких героїв ми перейняли з казок наших бабусь, інших — з найрізноманітніших медіа-джерел, творців історій — тобто фільмів, книг, реклами. Хай там як, ці медіа-продукти (!) мимохіть переносять архетипи героїв, яким уже сотні й тисячі років, і передають їх далі й далі, модернізовані й пристосовані[936]. За словами К.Ґ. Юнґа: «Герой як персонаж аніма діє замість свідомого індивіда, це означає, що він робить те, що суб’єкт робити мусив, міг чи хотів, але забував про це... Усе, що відбувається у наших фантазіях, — це лише компенсація стосовно стану чи вимірювання свідомості. У мріях — це правило»[937].

Проблема полягає у тому, що свої мрії — цю анімістичну, тваринну частину в нас — доводиться чимось годувати. У наших мріях, бажаннях, чи, якщо хочете, попиті, немає особливо нічого даного чи природного. Потрібно, щоб нам хтось сказав, чого нам треба хотіти, до чого прагнути, чого вимагати, як говорить Жижек. Необхідно, щоб ми спершу побачили фотографію з Карибських островів чи почули про них історію, перш ніж нам дуже туди захочеться. Зрештою, ми й поводимося відповідно до цих замріяних образів, історій та персонажів, їх прагнемо, вони визначають наш вектор життя. Колись фільми знімали так, щоб вони були «як із життя», сьогодні ж ми намагаємося прожити своє життя так, «як у фільмі». Мрії ніколи не сплять і буває доволі складно їх утихомирити. У багатозначному значенні слова: той, хто навчиться управляти своїми мріями, навчиться управляти реальністю[938].